Жіноча доля, ніби  вишиваний червоними і чорними нитками рушник. Важкі будні  переплітаються  зі святами й радістю. Після проблем і негараздів настає спокійне  тихе життя. І так спливають дні за днями.

Не вгледіла Євдокія Вінтоняк із Космача, як поважна сотня тихенько постукала у двері, переступила поріг  і тягарем  прожитих літ лягла на її плечі. При  добрій пам’яті і розумі жінка зустріла свій ювілей. Їй не віриться, що так швидко, ніби один день, пролетіло життя. Пам’ятає, як маленькою дівчинкою  босоніж бігала  до лісу за ягодами та грибами, як випасала худобу. Колись батьки  своїх дітей рано залучали до роботи, бо майже кожна сім’я була багатодітною і всіх прогодувати було важко. У той час ґазди  тримали багато худоби й овець  і менші дітки поралися біля них.

Часто згадує пані Євдокія, як переходила кордон, бо йшла на Мадярщину найматися на роботу. Її впіймали, били і посадили до в’язниці. І досі стає моторошно на душі, коли згадує ті події.
Народилася Євдокія  у багатодітній родині Вінтоняків. У ранньому віці наймалася служницею до багачів, щоб заробити собі на одежину та якусь копійчину для сім’ї.

Вона не нарікає ні на важке життя, ні на те, що не мала розкішної білизни, елегантного вбрання, дорогих  парфумів.  Жила Є.І.Вінтоняк, як усі сільські дівчата і жінки того часу.

Коли вийшла заміж за Семена Дзвінчука, почали вити своє гніздечко. Незабаром у молодят  народився первісток. Євдокія Іванівна вишивала рушники, сорочки та інше і продавала, а чоловік плів із лози кошелі для грибів, ягід і сіна. У сім’ї підростало двоє хлопців, але до батькового ремесла вони не прилучалися. А от дбайлива жінка часто  допомагала чоловікові і швидко освоїла цю науку.

Маючи веселу вдачу, Євдокія Іванівна за роботою  наспівувала  коломийки — так скоріше минав час. У пам’яті перебирали різні епізоди зі свого життя. Вона дуже бідувала за часів панування Польщі, голодомору, воєнного і післявоєнного лихоліття. Коли помер чоловік, пані Євдокія через сімейні обставини переїхала на проживання у південні області. Там працювала на фермі у колгоспі, а пізніми вечорами займалася лозоплетінням. Тамтешні жителі з подивом сприймали цей вид діяльності. Через деякий час гуцулка повернулася у рідне село. На заощаджені гроші купила в Космачі,  на Рунку, клаптик землі, звела хатину і зайнялася звичним ділом. Космачани зраділи, що знову можуть придбати необхідну в господарстві річ. Зацікавилися її виробами й туристи, які купували їх на згадку і для подарунків. Так про Є.І.Вінтоняк  і її витвори дізналися жителі інших місцевостей.

За останні роки в пані Євдокії побувало чимало зацікавлених осіб. Приїжджали до неї студенти з Півдня, Сходу і Центральної України, які брали участь у майстер-класах з лозоплетіння.

Донедавна космачанка  плела різної величини кошики, але зламався ніж, яким розколювала лозу, а придбати його ніде. Крім того, ще й здоров’я почало давати збій. Два роки тому жінка злягла, але завжди охоче ділиться досвідом, та ще й піджартовує.

Сторічну ювілярку Є.І.Вінтоняк прийшли привітати начальник управління праці і соціального захисту населення РДА В.І.Мамчук, директор територіального центру з обслуговування  одиноких і перестарілих людей Ю.П.Радиш, керівник апарату РДА В.Д.Книш, сільський голова Д.О.Пожоджук. Як годиться, гості завітали з  короваєм,  квітами, грамотами та грошима. Схвильована  господиня розчулилася, побачивши поважних гостей. Їй вручили грамоту  від Президента України В.Ф.Януковича, одноразову допомогу з районного бюджету. Сільський голова Д.Пожоджук від місцевого органу самоврядування вручив 500 гривень.

Старенька була вдячна і щиро промовляла  слова молитви. Вона раділа, що дочекалася жити у вільній   незалежній Україні, що держава вшанувала  її вік. Особливих  секретів  у довгожительки немає, бо не панувала, не шанувалася і не дотримувалася  жодних дієт та обмежень. Гірко їй, що не ходять ноги, а то вже би поралася біля хати, готувалася б до свят. Але за все вона вдячна Господові, бо тільки за його милості дожила до глибокої старості.

Прикро лишень, що ніхто досконало не опанував ази лозоплетіння.

Вікторія КУШНІРЧУК.
Фото автора.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *