Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Майстриня косівської кераміки

Травень 1, 2011 | Коментувати | Переглядів: 7 953

У 20-50-х роках минулого століття найвидатнішою майстринею кераміки у Косові була Павлина Цвілик. Вона не мала ні фахової, ні навіть загальної початкової освіти, але була мудрою, талановитою людиною, яка інтуїтивно відчувала дух народного мистецтва, мала високий естетичний смак.

Майбутня майстриня народилася у багатодітній родині потомственого гончаря Йосипа Олексійовича Совіздранюка 22 квітня 1891 року. Сім’я жила бідно, не було ні землі, ні худоби. Кожен мав тільки невтомні, трудові руки, на які була єдина надія. Семеро дітей з ранку до пізньої ночі носили глину й воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби і везли на ярмарок. Про школу тоді годі було й думати. Так у нестатках і тяжкій праці минало безрадісне дитинство Павлини.

Пізнавати таємниці гончарного мистецтва дівчина почала в майстерні свого діда, який був для неї першим мудрим і щирим наставником. Все частіше ставала за гончарний круг, щораз кращі виходили з-під її рук дрібні горнятка, мисочки, вазочки. Згодом навчилася формувати посуд складнішої форми. Від природи наділена художнім смаком і творчою фантазією, Павлина самотужки пробивалася до знань, у напружених пошуках оволодівала гончарним ремеслом і розписом.

Рік за роком ширилася Гуцульщиною слава про молоду гончарку. На ярмарках і торгах у містах та селах її вироби, наче писанки, милували око різноманітністю форм, багатством візерунків, колоритом.

Павлині було лише 19, коли вона стала відомою на весь край майстринею. У 1910 році кілька її керамічних робіт експонували на виставці у Відні, їх високо оцінили спеціалісти. Та нелегко було жити і творити Павлині, як і всім народним майстрам, за років Австро-Угорської монархії, а пізніше — за буржуазної Польщі.

У1922 році її чоловіком та помічником став коломиянин Григорій Цвілик, який також походив з гончарного роду. Подружжя виготовляло найрізноманітніші вироби, прикрашені традиційними елементами народного орнаменту. Окрім ужиткового посуду, вони робили невеликі скульптурки для дітей. Це були переважно свисточки у вигляді зозульок, півників, баранчиків, а також статуетки гуцулів і гуцулок.

У 1933 році на виставці домашніх художніх промислів у Кутах Павлину та Григорія Цвіликів було нагороджено дипломом І ступеня і золотою медаллю. Але визнання не принесло Цвіликам достатку, їх і далі переслідувала нужда.

Минули часи лихоліть, закінчилася війна з фашистською Німеччиною. Прийшов з фронту демобілізований через поранення Григорій Цвілик. Подружжя з великою творчою енергією взялося за гончарну справу. Асортимент їхніх виробів став ще різноманітнішим; почали вводити в малюнок рослинного орнаменту мотив білогрудого голуба – символ миру. Майстри вдалися до небаченого раніше трактування птахів, наділивши їх напрочуд гарними крилами-вишиванками та квітково-подібними голівками.

Набір матеріалів у П. Цвілик був невеликий: звичайна червона глина і біла, жовта та зелена фарби. Майстерно оперуючи ними, вона домоглася в розписі високого художнього ефекту. Після розкольорування керамічними фарбами майстриня покривала вироби прозорою поливою, від чого їхня палітра ставала насиченою і соковитою.

У 1958 році косовську гончаку було прийнято в Спілку художників колишнього Союзу.

Високу оцінку дістали твори П. Цвілик на Всесвітній виставці у Брюсселі (1958), на виставці народного мистецтва в Софії (1958), на промисловій виставці в Нью-Йорку (1959). За невтомну багаторічну творчу працю народну майстриню було нагороджено орденом «Знак Пошани».

Здавалося, що, досягнувши вершин майстерності, невтомна трудівниця могла б і відпочити, та навіть на старість не залишив її творчий неспокій. З’явилися нові задуми, нові плани. У 70-річному віці Павлина Йосипівна продовжувала займатися виготовленням оригінальних керамічних виробів. Кожен витвір її відзначався новизною форми, вишуканістю композицій, чарівною грою традиційних кольорів.

Чудові вироби народжувалися у руках нащадків відомої майстрині – її дочки Стефанії Заячук, онуків – заслужених майстрів народної творчості Ірини Заячук і Надії Вербівської, Оксани Бейсюк, Валентини Джуранюк та інших митців.

Павлина Йосипівна Цвілик (1891 – 1964 рр.) належить до числа видатних майстрів українського народного декоративного мистецтва повоєнного часу. Вражає різноманіття її виробів: колачі, миски, тарелі, вази, фруктовниці, цукернички, сільнички, попільнички, підноси, горнятка, горщики, дзбанки, кахлі, коники, баранці, свистульки, фігурки людей… У розписах переважають квітково-рослинні орнаменти, анімалістичні мотиви. Її роботи відзначаються гармонійною узгодженістю об’ємів, площин із малюнками.

Традиції Павлини Цвілик успішно розвивають сучасні гончарі.

Підготувала У. КНИШ,
провідний бібліограф ЦБ м. Косова.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.