Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

14 лютого – День закоханих

Лютий 14, 2011 | Коментувати | Переглядів: 1 757

Перше кохання

За вікном падають сніжинки. Повітря морозне і чисте. Чудовий день. Він так дивовижно вплинув на мене, що забулися життєві труднощі і моя недуга. Замріялася. Згадала студентські роки та історію кохання моїх друзів – Світлани і Романа.

Вони були зовсім молодими. Вона – східнячка, він – юнак з карпатського краю. Хлопець любив її всім серцем, бо була дуже схожа на Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки.

Якими б прекрасними не були студентські роки – з ними доводиться прощатися. Роман пішов служити в армію. Довго не бачився зі Світланою. Рахував не тільки дні, години, але й хвилини до зустрічі з коханою. А коли прийшов додому, у рідне село, то чекала його звістка дуже сумна і гірка. Його товариш Микола (односельчанин, з яким разом вчилися і якого не взяли в армію, бо батьки були заможними людьми і відкупили сина від служби), одружується зі Світланою.

Минуло кілька років. Світлана поверталася до Романа, до першого свого кохання, багато разів, але він не впускав її у своє життя, у своє зранене серце.

— В тебе є чоловік, син росте – повертайся до них…

Жив самотньо, у батьківській хатині.

Настала осінь. Холодна і дощова. Роман сидів на старенькій канапі, читав книжку. Гримнув грім – раз, другий, аж хата здригнулася. Хтось постукав у двері. «Мабуть, вітер», — заспокоїв себе Роман. Та стук повторився.

Він підбіг до дверей, відчинив їх і остовпів. На порозі стояла вона, уся мокра, в блакитному ситцевому халатику, безпорадна, розгублена.

— Я пішла від нього. Назавжди, — прошепотіла вона мокрими від дощу чи, може, від сліз вустами.

Роман стояв, неначе вкопаний чи уражений блискавкою. Нарешті опам’ятався і тремтячим голосом сказав:

— Іди… І більше ніколи не переступай порогу мого дому.

Вона пішла, не промовивши й слова. Пішла в дощову імлу. А Роман стояв і дивився їй услід очима, повними сліз. Прощався назавжди зі своїм першим коханням.

Кохайте і будьте коханими. Але не зраджуйте одне одного…

Варвара МЕРЕЩУК,
смт. Кути.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.