Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Професійне свято: Боягузи тут не служать

Лютий 10, 2011 | Коментувати | Переглядів: 2 688

У них уже є солідне професійне свято – 17 вересня в Україні відзначають День рятівника. Але вони щороку, 29 січня, приходять на роботу з гарним і піднесеним настроєм, вітають один одного з Днем працівників пожежної служби, бо й досі відчувають себе передусім пожежними – такий уже у них стан душі.

На Косівщині з «червоним півнем» бореться районний відділ головного управління МНС в Івано-Франківській області. До його складу входять СДПЧ-19 у місті Косові і ППЧ-18 у селищі Яблунові – загалом 60 осіб. Їм активно допомагають бійці чотирьох місцевих пожежних команд: у Кутах, Рожнові, Космачі і Пістині. Про нелегкі будні, здобутки і проблеми вогнеборців ми поведемо мову з Василем Андрійовичем Горуком, начальником Косівського РВ ГУ МНС, підполковником служби цивільного захисту.


— Василю Андрійовичу, у Сполучених Штатах Америки професія пожежного є дуже почесною і шанованою у суспільстві, про них навіть кінофільми знімають. А як у нас?

— В Україні наш труд теж високо цінують. Нам часто дякують люди, яким ми врятували життя та майно. Ці слова вартують набагато більше, ніж офіційні нагороди і кінофільми. Єдина відмінність між українським і американським пожежними полягає, мабуть, у розмірах їхніх доходів.

— І яку зарплатню сьогодні отримує молодий пожежний-початківець?

— У середньому – 1500 гривень на місяць. Виплачуємо також деякі преміальні надбавки.

— Чи багато знайдеться чоловіків, особливо батьків сімейств, охочих йти у вогонь і ризикувати життям за таку скромну суму? Напевно, відчуваєте брак кадрів.

— А от і не вгадали. Із кадровим забезпеченням у нас проблем немає. Люди розуміють, що ця робота дуже важлива, завжди потрібна, суспільству без неї не обійтися. До того ж – це професія для справжніх чоловіків, тут вони можуть проявити свою відвагу, мужність, готовність іти на ризик.

— Більшість чоловіків люблять, коли адреналін нуртує у крові…

— Чого-чого, а адреналіну у нас вистачає. Професія пожежного відноситься до робіт з підвищеною небезпекою. Вогнеборці йдуть у вогонь, у задимлене середовище. Доводиться мати справу з небезпечними хімічними речовинами. Рятуємо людей під час природних і техногенних катастроф. Тож «нудьгувати» нема коли.

— Повноваження пожежних підрозділів суттєво розширено. Окрім гасіння пожеж, що ще входить у їхні функції?

— Пожежна служба увійшла до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. З 2004 року на нас покладено обов’язки з ліквідації наслідків дорожньо-транспортних аварій, катастроф природного і техногенного характеру. Також розбираємо завали після вибухів газу, якщо є така потреба. Розчищаємо автошляхи від повалених буревієм дерев. У структурі нашого Міністерства створені також підрозділи рятування людей на воді, водолазна служба, гірські пошуково-рятувальні загони тощо.

— Матеріально-технічне забезпечення, яке маєте «на озброєнні» сьогодні, дає вам змогу виконувати ці обов’язки у повному обсязі і належним чином?

— 2009 року ми одержали новий пожежний автомобіль на базі ЗІЛ-130, його ще називають «бичком». Він укомплектований сучасним спеціальним рятувальним обладнанням. Наприклад, для ліквідації наслідків ДТП є бензорізи, гідравлічні ножиці, розтискачі, пневматичні подушки, які можуть підняти вантаж, щоб вивільнити людей із пастки. На жаль, у нас немає висотної автодрабини або хоча б колінчатого автопідйомника. Відчуваємо їх брак тоді, коли пожежі виникають у високих будівлях, наприклад таких, як Москалівська церква. Це велика проблема, адже у районі є кілька багатоповерхових будівель, у майбутньому Косів теж буде розростатися вгору, підприємці зводитимуть потужні туристичні комплекси, бази відпочинку. І від пожеж вони не застраховані.

— Але про висотну драбину говорять вже не один рік. Чому її і досі немає? В Україні є така техніка?

— Є, але коштує вона мільйон гривень. Зрозуміло, що одночасно забезпечити автодрабинами усі районні центри неможливо. Ми, звичайно, не опускаємо рук, пишемо офіційні звернення у відповідні інстанції. Районна влада нас теж підтримує, тримає це питання на постійному контролі і прагне допомогти у його вирішенні. Але поки що маємо те, що маємо.

— В Косові ще й постійного водопостачання немає. Ваша служба це відчуває?

— Звичайно. Адже якщо пожежа трапиться у місті, ми не зможемо підключити водяні помпи до пожежних гідрантів. Отже, доведеться витрачати дорогоцінний час на поїздки до водойм. А з ними у районі теж проблеми. Пожежний автомобіль не скрізь може під’їхати до ріки. Місто густо забудовується. Паводки руйнують спеціальні пірси для пожежних автомобілів. Тому у райцентрі вкрай потрібне цілодобове водопостачання, відповідний тиск води у трубах, збереження старих і будівництво нових гідрантів.

— На Косівщині діють чотири місцеві пожежні команди. Це добре, що вони є? Ви з ними співпрацюєте?

— Звичайно, це добре. Адже у випадку пожежі першу допомогу надають саме вони, а ми вже допомагаємо їм, якщо є така потреба. Слід відзначити великий вклад районної влади, зокрема голови РДА Ярослава Шинкарука, голови районної ради Андрія Клуба, усього депутатського корпусу, які всебічно сприяють розвитку пожежної охорони на Косівщині, зокрема створенню місцевих пожежних команд.

Косівський район великий, гірський, пожежі у нас виникають часто. Поки з Яблунова чи з Косова виїде пожежний караул, дерев’яна хата у Космачі чи в Снідавці у літню спекотну пору може згоріти вщент. Тому такі команди дуже потрібні. Сьогодні у районі їх є чотири: у Кутах, Рожнові, Космачі і Пістині.

Остання почала діяти зовсім недавно, але вже добре проявила себе під час пожеж, що трапились у цьому селі. Треба віддати належне Пістинському сільському голові Тарасові Васильовичу Бейсюку, який доклав дуже багато зусиль, щоб такий підрозділ з’явився.

На мою думку, доцільно створити пожежну команду в Яворові. Села цього куща віддалені, важкодоступні. Туди неможливо швидко доїхати. Добре, що районна влада знає про цю проблему і обіцяє посприяти у її вирішенні.

Велике полегшення ми відчули після того, як почала діяти пожежна команда у Космачі: у селі стало менше загиблих і матеріальних збитків від «червоного півня». Хочемо висловити велику подяку людям, які підтримали ідею створення цієї команди: ініціатору Михайлові Дудюку, районній владі, депутатам районної і сільської рад. Велику допомогу космацьким вогнеборцям надає депутат Верховної Ради Василь Чуднов. Завдяки йому в це найбільше в Україні село було передано ще один автомобіль з необхідним сучасним обладнанням. Зараз тут, як і в селищі Кутах, готові гасити пожежу два автомобілі. У Рожнові і Пістині є по одному.

— Професія пожежного дуже небезпечна. У нашому районі були випадки загибелі, травмування вогнеборців під час гасіння пожеж?

— Слава Богу, не було. Але загалом в області наші колеги гинуть. Двоє пожежних позбулися життя у задимленому підвалі івано-франківської багатоповерхівки. Один загинув, а другий ледве вижив під час ліквідації наслідків викиду хлору на Калуському «Хлорвінілі».

— Пожежні часто переживають великі стреси: бачать смерть у дуже непривабливому вигляді, сльози і нервові зриви родичів загиблих. Це дуже важке психологічне та емоційне випробування. Як ви з цим боретеся і живете?

— Безжальна статистика свідчить: кожна 10-та пожежа стається зі смертельними випадками і травмуванням. А ми ж іще маємо справу з жертвами ДТП, людьми, отруєними чадним газом. Це дуже важко — виносити тіла загиблих, особливо дітей. Не кожен може це пережити і забути. Тому перед прийомом на роботу в нашу службу проводять спеціальні перевірки, тестування, щоб виявити морально і психологічно стійких осіб, які не бояться висоти, не губляться у нестандартних і екстремальних ситуаціях, мають добру реакцію, вміють швидко приймати правильні рішення.

— 29 січня – День працівників пожежної охорони. Що відчуваєте у цей день?

— Святковий настрій, бо, незважаючи на причетність до МНС, всі ми в душі залишаємось пожежними. Для нас це свято – добра нагода вшанувати ветеранів і пенсіонерів пожежної охорони, які віддали свої кращі роки улюбленій професії. Сьогодні хочу назвати цих людей поіменно.

Семен Михайлович Рабинюк, учасник Другої світової війни, нагороджений орденами і медалями, служив 38 років, був начальником пожежної охорони в місті Косові, зробив дуже багато для її розвитку, зокрема збудував новий корпус. Юрій Іванович Бончук, також учасник війни, його трудовий стаж становить 39 років, працював старшим водієм. Іван Юрійович Крицкалюк відпрацював 34 роки, був начальником караулу ППЧ-43 у селищі Кутах. Не можу не згадати Петра Омеляновича Терлюжака, начальника СДПЧ-19 міста Косова; Василя Володимировича Павчука, старшого водія СДПЧ-19; Василя Івановича Баланюка, командира відділення СДПЧ-19; Тараса Дмитровича Лепкалюка, водія СДПЧ-19.

Наші пожежники брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Одними з перших у пекло ядерного вибуху добровільно поїхали Михайло Романович Пашковський, командир відділення ППЧ-9 з охорони міста Косова і Михайло Михайлович Біленчук, начальник караулу ППЧ-43 селища Кутів.

Сумлінно, чесно і віддано працюють Віра Василівна Троян, помічник по роботі з особовим складом, Ганна Романівна Колюк, начальник фінансово-економічної служби, Юрій Васильович Дроняк, пожежний СДПЧ-19, Михайло Петрович Долішняк, начальник ППЧ-18, Юрій Юрійович Шкрібляк, командир відділення, Михайло Близнюк, начальник бази газо-димозахисної служби Ярослав Ярославович Мельник, інспектор Держпожнагляду. До слова, його батько, Ярослав Михайлович Мельник, трудиться у ППЧ-18 з 1979 року. Приємно, коли з’являються трудові династії, потрібна суспільству і відповідальної справа потрапляє у молоді надійні руки.

Хочу висловити всім ветеранам і працівникам пожежної охорони слова великої вдячності за самовіддану і сумлінну службу. Міцного вам здоров’я, наснаги, здійснення мрій і задумів.

Аліса Мудрицька.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.