Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Гарний керівник – гарний колектив

Січень 29, 2011 | Коментувати | Переглядів: 3 480

Школярем до Києва – з піснею, а дорослим – за нагородою.

Це гарне село з віночками хатин на мальовничих пагорбах і в долинах, якими видзвонює правічністю річка Уторопець, є одним із найдавніших сіл Гуцульщини. Воно й донині зберегло свою прадавню назву – Уторопи. У ньому народився другий Тарас України – лавреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, політв’язень сумління радянських таборів, поет Тарас Мельничук. Тут заслужений учитель України Ярослав Грабовецький створив відомий в Україні і за її межами учнівський ансамбль пісні і танцю «Смерічка». Учасником цього ансамблю був у свій час і чорнявий уторопський хлопчина Василько Цимбалюк, який виступав у його складі на головній сцені України в Києві, і навіть у Білорусі.

Нині він – директор районного Центру зайнятості, і лише з приємністю згадує про той далекий шкільний період життя. Цей рік для нього ювілейний – 15 вересня відзначить своє 50-річчя. Ми розмовляємо з ним у його кабінеті. На стіні — синє полотнище. На його тлі золотиться напис, який засвідчує, що Косівський районний центр зайнятості є переможцем конкурсу на звання «Кращий колектив обласної служби зайнятості». До цієї відзнаки додалась ще одна, яку Василь Дмитрович привіз із Києва, — Почесна грамота Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, яка засвідчує, що Косівський районний центр зайнятості є найкращим колективом в Україні серед районних, міськрайонних, міських та районних у містах центрів зайнятості.

Погляд перехоплюють ще дві відзнаки – своєрідний вимпел із написом «Кращий керівник-2010» у області та Почесну грамоту згаданого Фонду, які підтверджують, що і директор районного Центру зайнятості Василь Цимбалюк є кращим керівником і в області, і в Україні. Ось так вміє працювати Василь Дмитрович: лишень шостого березня 2009 року очолив згадану установу, а вже її колектив під його керівництвом став кращим в Україні, а він сам – одним із кращих керівників в Україні.

— Василю Дмитровичу, добитись такого швидкого успіху Вам допомогли конкретність і пунктуальність, які властиві підприємцям, до числа яких Ви належали?

— Я спочатку не був підприємцем. У 1976 році, після закінчення Уторопської восьмирічної школи, вступив у Коломийське медичне училище. Одразу ж після служби в армії, 1982 року, склав вступні екзамени до Івано-Франківського медичного іиституту, навчався на лікувальному факультеті. Був лікарем-інтерном Косівської центральної районної лікарні. В 1988-91 роках працював головним лікарем Брустурівської лікарської амбулаторії, в 1991-94 роках – завідував пунктом швидкої медичної допомоги Яблунівської районної лікарні. 1994 року став підприємцем, 2008-го — радником голови районної ради.

— Цікаво, що у 90-х роках, коли в Україні була найглибша криза, Ви не виїхали за кордон, як чимало Ваших колег, а знайшли себе у підприємництві, і до того ж ще й стали меценатом, почали допомагати знедоленим. Чув слова вдячності на Вашу адресу за благодійницьку діяльність у Яблунівській школі-інтернаті, у реабілітаційному центрі при Яблунівській лікарні.

— Я виріс в Уторопах у селянській сім’ї, і знаю, що таке мозолі від коси, сокири і сапи. Доводилось допомагати батькам не лише по господарству, але й у колгоспі, де вони працювали майже все життя. Тому людей, які знаходяться в скруті, я сприймаю через виховання моїх батьків, через їхнє щире бажання закласти у моїй душі співчуття до тих, хто в біді. Я і справді протягом останніх десятьох років закуповую подарунки до свята Миколая всім дітям Яблунівської школи-інтернату, в цьому році закупив їх 130. Стараюсь забезпечити святковим кошиком на Великодні свята людей, які працьовиті, але знаходяться на межі виживання через поганий стан здоров’я, чи якісь інші обставини.

— І, звичайно, що офіруєте кошти і для церкви.

— Земне життя – коротке, а душа має постати перед Богом. Він запитає кожного з нас, що ми в земному житті робили доброго не лише для ближнього, але й для Божого храму. Ми повинні бути щиро вдячні Богові за дароване життя нам, нашим дітям, онукам, за його опіку і любов. Тому я із великою вдячністю Богові офірував кошти для золочіння іконостасу Яблунівської церкви, офірую їх на інші потреби для неї. Та хіба лише я це роблю? Кошти для церкви та знедолених людей жертвують підприємці Галина Заячук, Василь Боєчко, Олег Мінін та багато інших.

Василь Дмитрович бере безпосередню участь у житті Яблунівської церкви як і заступник голови церковної двадцятки. Крім цього, під свою постійну опіку він узяв монастир св. Вікентія у Яблунові. У цьому селищі живе Василь Дмитрович, разом із дружиною Оксаною виховали трьох доньок. Найстарша — Зоряна, приватний підприємець, теж старається офірувати кошти для людей, які того потребують, та на духовні справи. Робить це і дружина Оксана, яка є художнім керівником ансамблю «Смерічка» Уторопської школи. На п’ятому курсі Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника навчається донька Дзвенислава, а наймолодша Емілія — другокласниця Яблунівської ЗОШ I-III ст.

Василь Дмитрович не стояв і не стоїть осторонь громадсько-політичного життя. Протягом другого скликання підряд є депутатом райнної ради, входить у депутатську фракцію «Відродження», є головою постійної комісії районної ради з питань засобів масової інформації, регламенту, депутатської діяльності та етики.

А тепер знову повернемось до питання щодо досягнення колективом районного Центру зайнятості такого високого успіху.

– Ми просто виконуємо основне завдання нашої служби, — зізнається Василь Дмитрович, – стараємось знаходити роботу для всіх, хто звертається до нас з метою її пошуку. Якщо на 01.01.2010 року рівень безробіття в районі становив 1,8%, то на 01.12.2010 року – 1,77%. За рахунок різних джерел фінансування на підприємствах, в організаціях та установах всіх форм власності у минулому році створено 1773 нові робочі місця (в 2009-му – 1538). Протягом 2010 року в нас на обліку перебувало 3860 осіб (на 904 особи менше, ніж у 2009-му). Працевлаштували ми торік 1912 людей — на 311 осіб більше, ніж позаторік. З метою вирішення питання зайнятості громадян уклали 235 договорів на виконання оплачуваних громадських робіт зі всіма сільськими радами району, 1170 — залучили до виконання оплачуваних громадських робіт. Це на 672 особи більше, ніж у 2009 році. За допомогою дотацій забезпечили рободавцям району 290 робочих місць, що теж є гарним показником на фоні інших районів. Намагались направити максимальну кількість людей на професійне навчання за державний кошт для опанування ними професій електрогазозварника, столяра, електрика, муляра, штукатура, кочегара, перукаря та інших. Якщо в 2009 було направлено 258 осіб, то в 2010-му — 528.

Районний Центр зайнятості здійснив торік виплати одноразових допомог для організації підриємницької діяльності 57 особам, переважно для представників сільської місцевості. Ярослав Жмендак із села Рожнова, отримавши таку допомогу, створив і зареєстрував фермерське господарство «Мірчина». Андрій Свирид із села Вербовця створив підприємство із виготовлення художніх виробів з дерева.

— Кого із працівників колективу, який Ви очолюєте, хотіли б відзначити добрим словом?

— Щиро вдячний за сумлінну працю всьому колективу. А заодно хочу подякувати за підтримку та розуміння голові райдержадміністрації Ярославу Івановичу Шинкарукові, директору обласного Центру зайнятості Григорію Михайловичу Горбалю, а своєму попередникові Тарасові Григоровичу Кобилюку за добре згуртований та професіональний колектив, за хорошу матеріальну базу.

— А я вам дякую за розмову. Хочу зазначити, що у Вас цікава доля: школярем їхали до Києва з піснею, а нині – за нагородою для Вашого колективу. Вітаю!

Інтерв’ю Василя ГЛІБЧУКА.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.