24 грудня 2010 р. у Центрі патріотичного виховання ім. С. Бандери проводився загальноміський урок історичної пам’яті «Не ридать, а здобувать!», присвячений 120-річчю від дня народження видатного військово-політичного діяча, в’язня царських, польських і нацистських таборів А.Мельника (12.XII.1890–1.XI.1964).

Захід відвідали понад 120 учнів 7-9 класів середніх шкіл із обласного центру. Підготували його учні ЗОШ № 17, учитель цієї школи і керівник гуртка обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Богдана Лях і заступник директора ЦПВ Мирослав Нагірний, який висвітлив основні сторінки життя і боротьби А.Мельника.
Батько Андрія був дяком і війтом Волі Якубової (за 10 км від м.Дрогобича). Разом з парохом села викупили корчму, організували у ній діяльність «Просвіти», товариства «Січ», громадську крамницю. Атанас Мельник був знайомий з І.Франком. Засуджений за «бунтування селян», у тюрмі захворів на сухоти й помер, коли синові було 15 років. За радянських часів село перейменували, у Сибір вивезли родичів, однофамільців, дивізійників, бійців УПА, заможних господарів.

До Першої світової війни Андрій вчився у Відні, незважаючи на хворобу легень, у 1914—1916 роках командував сотнею Легіону УСС, яка відзначилась на Маківці 1915 р. Про нього ходили легенди як про «найвідважнішу людину, яка ніколи не ховалась від куль і гранат» (Лев Лепкий). В бою за Бережани 1916 р. (на горі Лисоні) росіяни захопили в полон більшість командного складу 1-го куреня полку УСС. Мельника разом з іншими відправили в табір під Царицином на Волзі. На Святвечір, 6 січня 1918, вони організували втечу, йшли з Поволжя, крізь морози і сніговії. 13 січня 1918 добрались до Києва. Андрія Мельника, якому забивало дихання під час снігових заметілей, товаришам часто доводилось нести на плечах. Організували Курінь (з березня — полк) Січових Стрільців, де Мельник став начальником штабу.

29 січня А.Мельник розробив план оборони Центральної Ради. Січові стрільці фактично врятували молоду Українську державу. З грудня 1918 — отаман Армії УНР, 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії. У 1920–1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

У 1922 повернувся на Галичину, став співзасновником УВО і першим крайовим командантом, з 1924 р. — за ґратами. 1925 р., у дні Східних Торгів у Львові, організовує протести в’язнів, інформація про це з’явилась у пресі. Наглядачі жорстоко побили їх, найбільше ж — Мельника (навіть польські слідчі жахнулися, побачивши його стан).

Кілька днів до нього не допускали українських лікарів та адвокатів. Звільнили 1928 р., але через нагляд поліції не зміг знову очолити ОУН, працював інженером у лісах Митрополії.
За дорученням А. Шептицького створює молодіжне товариство «Орли», очолює сенат ОУН, підтримує тісний контакт із Коновальцем (їхні дружини були рідними сестрами).

Після вбивства провідника 1938 р. очолив ОУН, допомагає Карпатській Україні.

Колишній генерал УГА Віктор Курманович розробив план всеукраїнського повстання, але в 1939-1941 рр. тисячі членів ОУН заарештували, копія плану потрапила до рук чекістів, повстання відклали. Лише з 10 до 14 лютого 1940 р. було депортовано майже 90 тисяч галичан. Після виходу фракції С.Бандери з ОУН полковник утримався від братовбивства, яке провокували агенти Гестапо й НКВД в обох групах. Готуючи відновлення УНР у Києві, заступник Мельника О.Ольжич налагодив у вересні 1941 р. випуск газети «Українське Слово», функціонування Спілки українських письменників, були спроби відкрити університети у Вінниці й Умані, сформували Українську Національну Раду переважно зі східних українців, членів якої було заарештовано в кінці 1941 р., а більшість, включно з О.Телігою та керівником групи, знищили німці. У 1942 р., у Бабиному Яру, знищено понад 600 членів ОУН, також страчено понад 200 членів ОУН(б). Загони мельниківців на Волині тісно співпрацювали з УПА — «Поліською Січчю» Т.Бульби-Боровця, що підпорядковувалася уряду УНР в екзилі, Мельник пропонує німцям створити українську армію. 1943 року зголошується понад 80 тис. добровольців, але дозволено лише одну дивізію «Галичина» (до 15 тис.). Інші йдуть до лісу. 1943 р. бандерівці приєднують їх до своєї групи, перейнявши назву УПА. На 1944 р. вона сягає 40 тисяч.

Президент УНР в екзилі А. Лівицький, гетьман П.Скоропадський і С.Бандера довірили А. Мельнику переговори з німцями. Німці відкинули його вимоги, ув’язнивши разом із Бандерою у Заксенхаузені.

Тісна співпраця А. Мельника з країнами НАТО дозволила йому прожити до 1964 р. Похований у м.Люксембургу разом з дружиною Софією (її сестра Ольга Коновалець померла в Римі).

1957 р. Мельник закликав українців у різних країнах світу до об’єднання. Його наступник, редактор «Українського Слова» О. Штуль-Жданович, 1967 став одним зі співзасновників Світового Конгресу Вільних Українців. З 1981 р. Провід ОУН очолює М. Плав’юк – останній президент УНР в екзилі, який передав повноваження президентові Л. Кравчуку. З 1992 року ОУН повертається в Україну, розбудовує структуру: видає офіційну газету «Українське Слово», створює видавництво і Всеукраїнське жіноче товариство ім. О. Теліги, Об’єднання студіюючої молоді «Зарево», бібліотеку і науково-дослідну фундацію ім. О. Ольжича, перевіз також унікальний архів ОУН.

Отже, школярі довідалися про замовчувану раніше постать полковника А.Мельника, без якої неможливо зрозуміти зв’язок поколінь від визвольних змагань 1914 — 20 рр. до УПА і сьогодення.

pravda.if.ua

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *