Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Милосердя, чи відбування нав’язаного обов’язку?

Січень 7, 2011 | Коментувати | Переглядів: 1 383

— Третє грудня і пов’язані з ним клопоти з нагоди Міжнародного дня інваліда минули, слава Богу. Можна поставити чергову «галочку» у плані і забути до наступного року всю цю мороку з інвалідами, — в основному так, вголос чи потай, думає переважна більшість місцевих керівників.

У зв’язку з цим – трошки історії. День інваліда з ініціативи ООН відзначають з 3 грудня 1993 року. Наступним кроком у питаннях реабілітації інваліда як повноправного члена суспільства стало прийняття Конвенції ООН «Про права інвалідів».

Верховна Рада України цю Конвенцію та Факультативний протокол до неї ратифікувала 16 грудня 2009 р. Із 6 березня 2010 р. вона стала Законом прямої дії в Україні:

— Я поставив перед собою завдання – зламати систему байдужості держави до інвалідів. Ми запровадимо європейські стандарти життя для людей з особливими потребами.

Щиро сподіваємось, що за словами будуть конкретні дії. Є надія, що 2011-й буде роком прийняття на державному рівні Концепції Національного плану дій щодо реалізації Конвенції. Звичайно, цю роботу будуть вести і на регіональному, і на місцевому рівнях.

Отже, повернемось до справ у нашому районі. 16 листопада відбувся круглий стіл, де були присутні всі місцеві голови рад і керівники підприємств, а також голови первинних осередків інвалідів. Ніби домовились, і ніхто не заперечував, що в цьому році підійдемо по-особливу до проблем інвалідів. А чим закінчилось? Банальними продуктовими пайками, які розносили ми, депутати, або передавали через сусідів чи родину. Розумію, що й інваліди є різні. Деякі тільки того пайка чекають, мало того, дзвонять і вимагають з претензіями: чому не дали? Але ж таких одиниці. А скільки є здібних, розумних, котрих горе і каліцтво загнало в чотири стіни, а розум потребує простору, спілкування, врешті – відчуття своєї потрібності в цьому світі.

Знаєте, які типові відповіді голів типової місцевої ради?

— А я що, годен усіх обійти? У мене люди, у мене роботи повно!

— А я що, з порожніми руками піду до того інваліда? У мене коштів нема. Я й так зі своєї кишені… і т. д.

Та не з руками повними, а з серцем повним чекає вас той, кого доля безжально вибила з колії життя і кинула в обійми болю і самотності. Чекає серця вашого, уваги, ваших владних можливостей щось хоч на йоту змінити в його сірому житті, де кожен день, тиждень, місяць однакові, нічим не відрізняються!

Розумієте це, панове голови, панове керівники?! Та цей інвалід день вашого відвідування буде згадувати, як визначний у сірому плині своїх буднів. Ось переді мною кілька (дев’ять, а мало бути 40) звітів сільських голів про проведену роботу:

  • організовано підприємців для збору коштів і продуктів;
  • надано грошову допомогу;
  • відвідано 20, 30 і т.д.

Такий результат, таке виконання, таке відношення… Що тут говорити?

Так було і на свято Миколая. Одноденні акції!

Нічого. Прийде час, Конвенція таки запрацює в Україні, і ми не будемо одного лиш дня інвалідами для місцевої влади і півроку (маю на увазі пільговий проїзд з 1 жовтня по 15 травня) – для держави.

Я в це твердо вірю. А тим, хто читаючи цей матеріал, розсердиться на мене, бо зробив інакше, більше, краще, сердечніше – щиро дякую.

Попри всі негаразди, радує ставлення до інвалідів як повноправних людей в Косівській РДА та всіх її підрозділах, а саме: в управліннях пенсійного фонду, праці і соцзахисту в Центрі соціальних служб та районному центрі зайнятості. Велику і добросердечну роботу в цьому плані проводить Фонд соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, колектив якого на чолі з директором Б.Я.Глібчуком, опікується 127 особами. Пролікували за кошти Фонду 11 інвалідів, а вісьмом оплатили санаторне лікування на суму 76500 гривень. За індивідуальним замовленням виготовили інвалідний візок особливої конструкції за 5200 грн. Постійно контролюють 8 інвалідів першої групи, яким доплачують за постійний сторонній догляд, 12 – доплачують за побутове обслуговування. Супроводжують, піклуються. Домовляються про операції, протези, милиці, взуття, турбуються справами, настроєм.
Звертаються від імені інваліда в усі інстанції, навіть найвищі, і таки домагаються мети.

Дуже шкода, що на прохання до 17 голів сільських і міської рад відправити в РЦЗ голів первинних осередків інвалідів 2 грудня на круглий стіл, чудово проведений директором РЦЗ В.Д.Цимбалюком та Оксаною Боєчко, де розглядали питання працевлаштування інвалідів, відгукнулися тільки Черганівський та Старокутський сільські голови.

А звітів, панове голови місцевих рад, все одно чекаю від усіх рад, які їх ще не надали. Нагадую, що їх треба здати в приймальню РДА.

М. СМЄЛІК,
голова Косівської ГРАІ.

Р.S. Відвідати інваліда не пізно ніколи. А ще замість пляшки олії і кілограма гречки можна подарувати йому вікно у світ — передплатити газету на 2011 рік. Будь-яку: «Благовіст», «Сила духу», «Без бар’єрів», «Берег надії». Вартість кожного видання ледь перевищує 20 грн. І обов’язково нашу рідну – «Гуцульський край».

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.