Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Станична «Уляна»

Листопад 14, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1 692

Лазарович-Геник Марія Василівна («Уляна») народилася 28.02.1929 року у с. Вижньому Березові. Виховувалася у досить патріотичній родині, тому це не могло не вплинути на її політичний світогляд. Закінчила Вижньоберезівську семирічну школу і вступила на навчання у Коломийську торговельну школу. В ній діяла підпільна молодіжна організація ОУН. Не вагаючись, Марійка вступає у молодіжне крило ОУН і бере в ньому активну участь.

Станична «Уляна»

Марія Василівна Лазарович сумлінно ставилася до всіх доручень підпілля. Вона й зараз пам’ятає, як вони вивчали історію України-Руси: як їхні викладачі переконували їх – молодих, – що вони не безбатченки.

Кожне слово своїх патріотичних учителів закарбувалося у пам’яті молоді.

Марія Лазарович-Геник стверджує, що хто не бореться, того не поважають навіть вороги і зневажають друзі. А її покоління боролося.

1944 року Марія Лазарович повертається у рідне село Вижній Березів. Ідеологічно озброєна дівчина починає виконувати обов’язки станичної. В цьому їй допомагає сестра Ганна і добрі люди з усіх Березовів. Станиця забезпечувала повстанців продуктами харчування, одягом, медикаментами, папером, різним спорядженням, яке було доступне людям.

З кожним днем працювати було все важче. Закінчила двотижневі курси санітарок. Діяти доводилося в умовах конспірації.

В травні 1945 р. дівчину було заарештовано. «Привів москалів один зрадник з наших Березовів до самої нашої хати. Попереду були страшні муки, допити, переважно у нічний час. Били вороги немилосердно. Витримати такі катування було важко», — згадує Марія Василівна. Однак молода станична не видала жодної явки, паролю, криївки, не зрадила людей, які допомагали їй.

Військовий трибунал НКВС 19.10.1945 р. засудив М.В.Лазарович на 10 років каторги.

Неповнолітня Марія Лазарович відбувала покарання спочатку в Красноярському краю. Політв’язнів тримали разом зі злочинцями: злодіями, вбивцями. Працювали в кам’яному кар’єрі, а згодом – на цегельні. Багато з них працювали на лісоповалі. Молоді дівчата хворіли, а старші люди помирали.

Коли М.В.Лазарович виповнилось 18 років, її перевели до Караганди. Тут перебували лише політичні в’язні. Серед них була й сестра Степана Бандери Володимира. З нею і подружилася Марійка. «Володимира Андріївна подарувала мені дбайливо вишиту скатертину, а я їй — плетену вовняну хустку», — згадує Марія Василівна. Для неї це пам’ятка про родину Степана Бандери.
«Коли ми ставали «доходягами», — згадує пані Марія, — нас змушували копати рови для будівництва або працювати у підсобному господарстві. Це вважали полегшеною працею для політичних в’язнів. У Караганді з нами перебували дівчата з м. Львова, а саме: Гичко – лікар, Українська, мабуть, – педагог, Проданюк, Ковальська, Циганюк; а з Баня-Березова – Гвоздіцька Ганна Олексіївна. Серед політичних в’язнів були: латиші, литовці, естонці, білоруси, росіяни, але найбільше – українців».

Лазарович-Геник Марія Василівна поневірялася у сталінських таборах 9 років і два місяці. Звільнили її аж після смерті Й.Сталіна – в 1954 році, а реабілітовано – 17.04.1991 р. Вона завжди вірила у незалежну Україну – і ми маємо Незалежність. Такі як пані Марія («Уляна») готові жертвувати собою, а не скаржаться на неможливість щось змінити, зокрема – змінити Україну. Цей важливий урок дає нам життя Марії Лазарович.

Василь Перцович,
с. Вижній Березів.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.