Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Вчителько моя, зоре світова

Жовтень 12, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1,324

Вже давно як закінчила школу, як поспішала на урок, як записувала домашні завдання, як стояла біля дошки… – сьогодні це лише приємні спогади про шкільні роки, приємні миттєвості нашого життя, які не один раз нагадують нам як про однокласників, так і про наших добрих наставників – учителів. Кожен з них вартий уваги та заслуговує на нашу подяку, шану та повагу, адже не один день трудилися для того, щоб виховати в нас мудрість та людяність, справедливість та чесність, втілити в нашу особистість частинку своєї розсудливості, знань та, звичайно, любові.

Іноді такі строгі та суворі, наші вчителі, як батьки, сьогодні злилися через наші дитячі пустощі, а завтра щиро до нас усміхалися, наче пестили та голубили. Бо любили нас такими, якими ми були насправді. Такою вчителькою залишилася в пам’яті для мене та моїх однокласників і Олена Миколаївна Загородська, класний керівник до 9-го класу, вчителька біології у Старокутській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сьогодні вона на заслуженому відпочинку, доглядає господарство та виховує онуків, і кожного дня згадує про школу, сумує, але ніколи не шкодує, що дала можливість молодим спеціалістам відчути на собі справжнє життя учителювання. Бо це радість та втіха, хоч і не зовсім легка праця.

Колись П. Корнель сказав гарну мудрість: «Приклад діє сильніше, ніж погрози». Саме таке, можливо, поняття повинно бути одним із основних у вихованні дітей. Адже чого можна навчити злістю та криком, чи допоможе це порозумітися між учнем та педагогом? Відповідь на це запитання завжди знала Олена Миколаївна. З її вуст ніколи не чули ми злих подумів та намірів, завжди урівноважена та чуйна, вміла заспокоїти і підтримати, порадити та допомогти у вирішенні будь-якого наболілого питання. Як кваліфікований педагог, мудрий наставник й досі турбується про долю свої вихованців, як мати – і досі вітає та зустрічає з теплим серцем та відкритими обіймами своїх майже рідних дітей.

Скільки б не пройшло часу, скільки б не пролетіло років згадки про таких людей завжди житимуть та жеврітимуть теплом у наших вже далеко не дитячих думках. І не раз, йдучи по вулиці, не ховаймо погляду від того, хто йде назустріч, від учителя, а усміхнімося і привітаймо його. Так ми не лише висловимо свою вдячність та повагу за роки, які вони по-батьківськи присвятили нам, дітям, а й подаруємо кожному з них приємний спогад до прийдешнього осіннього свята – Дня вчителя.

Мирослава Долинчук.

0

Коментарі

Написати коментар