Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Ода чоловікові, якому Бог довірив виховання свого сина

Серпень 27, 2010 | Коментувати | Переглядів: 3 620

Що таке талант? У книжках та «всесвітній павутині» знайдемо безліч визначень — гарно сформульованих і правильних. Кожне з них заслуговує на увагу і має право на існування. Та справді коштовний діамант – це передусім багато граней. Можливо, для людей, нагороджених даром творити, одна з таких граней – «незашорений» погляд, уміння побачити та осмислити добре знані речі по-іншому, не як усі, набагато глибше.

В чудесній історії про народження, життя і смерть Ісуса Христа його названий батько Йосиф завжди був «актором другого плану». Для атеїстів та невігласів-обивателів — навіть об’єктом для насмішок. Вони бачили у ньому дивака, який мав сім’ю, але насправді не жив із дружиною як з жінкою, ще й виховував чужу дитину на додачу.

Мати, жінка і письменниця Марія Влад зуміла подивитися новими очима на чоловіка, який вже друге тисячоліття скромно стоїть на задньому плані божественної сцени. Здається, лише ця авторка спробувала розвинути думку-осяяння про те, що Йосиф обручник – був єдиною людиною на Землі, якій Господь довірив виховання свого сина і велику місію — першому взяти на руки БОГА, виростити його, захистити від бід, навчити ремеслу.

Чому вибір упав саме на Йосифа? Яким чоловіком він був для Марії, яким батьком – для Ісуса? Як узагалі жила ця родина? Відповіді на ці питання знайдемо на сторінках книги Марії Влад «Святий Йосиф Обручник». Цей дуже щирий і добрий твір став одою чоловікові, що виховав Бога, одою сім’ї, що є і має бути найважливішою цінністю людського буття.
Мати, жінка і письменниця Марія Влад
Те, що цю книгу було задумано, написано і видано – справжнє чудо. Цього не заперечує і сама письменниця. Їй беззастережно віриш, бо не кокетує, коли розмовляє з читачами. Навпаки, щоразу сама себе опускає із величного Парнасу на грішну землю за допомогою іронічних реплік на свою адресу: «Письменник — не святий, навіть якщо такі книжки пише. Не треба з мене робити ікони».

«Книга в основному базується на Святому Письмі, — розповідала вона землякам під час свого минулого приїзду на Косівщину. – У ній нема жодних релігійних відхилень. Матеріал я брала тільки з тих джерел, які визнає апостольська Церква. Не торкалася книг, щодо яких такого схвалення Церква не дала. А вони були ой які цікаві! Мені було дуже страшно писати. Сама собі дивувалась – навіщо я до цього беруся? Адже я – грішниця. Я так мало знаю. Куди я поведу людей цією книжкою?».

Відповідей авторка шукала в молитві. І знаходила. «Напишу п’ять сторінок і відкладу убік, плачу, — пригадувала пані Марія. – А тоді дивлюся на ікони, молюся і питаю: Маріє, Ісусе, Йосифе, що мені робити? А вони на мене дивляться такими гарними очима. Тоді знову сідаю за стіл – писати. Рука сама йшла. У мене рукопис чистий – там навіть виправлень немає».

Письменниця каже, що творила книгу для родинного читання, найперше – для дітей. Тому писала її дуже дохідливо, щоб було цікаво читати, щоб молоді читачі (та й дорослі теж) вчилася правильно будувати сім’ю, берегти її.

«У мене є внук Максим, йому 12 років виповнилося, — розповідала Марія Влад. — Він мені сказав: «Ба, твою книжку я читати не буду, і мої друзі навряд чи її читатимуть». Мені так сумно-сумно стало. Думаю, мабуть, так воно і буде. Зараз онук потрапив за кордон, живе на чужині, тужить за рідними. Коли моя молодша дочка, його мама, виряджала сина у дорогу, дала йому три книжки: молитовник, казки і мою. В англомовному середовищі і чужій країні він почав читати мою книгу. І вона його зацікавила. Якось подзвонив і каже своїй мамі: «Ти обов’язково прочитай 122-у сторінку і скажи, що ти про це думаєш». А моя дочка її узагалі не читала. Питає мене: «Що ти написала на тій сторінці?». Кажу їй: «Розгорни та глянь». Нарешті знайшли, а я там описую, як Матір Божа не пускала Ісуса в школу – боялася, казала, що вчитиме його сама. Не віддавала його від себе нікуди. Онук каже своїй мамі: «А ти мене віддала». Я дуже щаслива, що цю книгу прочитав мій хлопчик, моя надія».

Аліса Мудрицька.

Привіт, Києве!
Я обідаю.
На балконі —
просто з риночки.
А ти п’єш дощі
із ринвочки,
та закушуєш
ринками,
та висвічуєш
кіноекранами,
молишся
каштановим шепотом,
хрестишся
високими кранами
і радієш
дитячим щебетом.
Чуєш, Києве?
А давай поїдемо
у Карпати мої —
там зелено.
Ресторани візьми
із їдами
і Дніпро.
Що,
тобі не велено?
То сиди,
слухай гул своїх генів.
Я вже стала глухою, німою,
Їду кисню набрати в легені.
Ти ж чекай і скучай за мною.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.