Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Нові видання: І заговориш, земле, до нащадків

Серпень 1, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1 651

Ніжним і замріяним голосом озивається до серця кожного батьківська земля, розповідаючи допитливим і небайдужим свою цікаву історію. «Земле, моя всеплодющая мати», — звернувся до рідного краю І. Франко, і він таки мав рацію. Черемшина ж назвав свою малу батьківщину дубовою колискою. І з ним також важко не погодитися. До розлогого села Кобаки, що на Косівщині, це дуже пасує, бо воно навіть за формою нагадує колиску. А скільки талановитих дітей воно виколисало та й у світи пустило! І повиростали ті діти, поставали письменниками, журналістами і публіцистами, етнографами та істориками, геологами та авіаторами.
І заговориш, земле, до нащадків
«Скільки ще таємниць Черемшинового села не відкрито», — якось подумалось мені. А через деякий час познайомилася з книгою «Здвиженський храм», автором-упорядником якої є М.І.Равшер.

Стало зрозуміло, що анотація не зовсім відповідає змісту книги у хорошому розумінні, бо це не просто своєрідний збірник нарисів на тематику сільської історії. Т.Д. Сайнюк, співавтор книги, небезпідставно називає її справжньою енциклопедією.

Вражає своєю фактографічністю і науковою обґрунтованістю економіко-географічний нарис села Кобаки «Погляньмо на наше село» Я.Я.Андрусяка. Автор знайомить читача з рослинним і тваринним світом села, географічним положенням, типом ґрунтів, системою водойм, дає йому повну еколого-географічну характеристику.

У другому розділі книги ми знайомимося зі справжнім літописом села. Г. І. Букатчук, якого називають кобаківським Нестором-літописцем, дослідив і передав історію рідного села від найдавніших часів до 30-х pp. XX ст. Автором-упорядником повністю збережено стиль і орфографію Г.І.Букатчука, і це мимоволі робить Грицеві записи об’єктом зацікавлення не тільки з боку історії, але й філології.

Т. Д.Сайнюк — філолог за освітою, але історик за покликанням —розповідає про становлення освіти, аматорську роботу в селі, подає хронологічну історію с. Кобаки. А список «Відомі вихідці з села» говорить, що близько 30-ти кобаківчан таки стали видатними, серед них літератори Марко Черемшина, Д.Осічний, К. Ватаманюк, В.Григорак, політичні діячі С.Букатчук і М.Фенчук, професор Гарвардського університету П. Марфей, президент логістичного товариства, завкафедрою логістики національного авіаційного університету, професор М.Г.Григорак, професор Ризького авіаційного університету Юрій Церковнюк, заслужений геолог Молдавської PCP П.Букатчук, депутат Верховної Ради СРСР М.Кошут, генерал-майор МВС України З.Скавуляк, член Асоціації скульпторів Північної Америки В.Федорук та багато інших. Справді: нашого цвіту — по всьому світу.

Далі Т. Д. Сайнюк відкриває для нас «Сільську книгу пам’яті», де ми бачимо імена репресованих і засланих вояків СС «Галичина» та УПА, жертв братовбивчої війни, загиблих на фронтах Другої світової війни. Для того, аби оприлюднити ці імена, потрібні були не лише сумлінність і терпеливість історика для роботи в архівах, бібліотеках та бесіди з очевидцями. Не обійтися тут без сміливості назвати своїми іменами те, що стільки разів перекручувалося і підтасовувалось під чиїсь інтереси.

Є.П.Церковнюк розповідає нам про 30-40 рр. XX ст. і недаремно називає свій нарис «Тривожні роки»: репресії, розстріли, зміна влади. Страшно читати про це, а люди пережили, на власні очі бачили…

Н.М. Лукань описує історію колгоспу ім. Марка Черемшини — як кобаківчани його «зав’їзали», як він був гордістю області, як потім став руїною…

У розділі «Долі людські» життя вимальовує на папері свої візерунки. Інколи й не віриться, що герої отих образків — кобаківчани. Розкидала доля по світу, але потім схаменулася і зібрала докупи, рідню Мілька-француза, заговорила через роки голосом львівського отця безіменна могила, затужила бойовий товариш УПА Калинка-Галина за своїм любим другом Романом. Це не красиві сюжети відомих белетристів, це — життя. У розділі «Кобаки літературні» представлені окремі твори кобаківських поетів і письменників.

Тут, як у просторій галереї, читач знайомиться з їх творами і вимальовує в уяві милі з дитинства картини.

А далі М.І.Равшер відводить допитливого нащадка у захоплюючу мандрівку в минулі часи. І розповідає, посміхнувшись привітно сірооким поглядом: «Отут ми жили, а так хати зводили, а ось так вдягалися, а так ми землю засаджували, так ми називалися і отакі професії опановували».

І викладає перед допитливим хлопчиною чи дівчатком, немовби зі скрині витягає, перлини народної мудрості, знайомить зі звичаями і повір’ями та народною етимологією, подає словник кобацької говірки. І посміхаючись, неначе добра чарівниця, простягає оте дитині зі словами: «Тобі, маленький земляче!». А погляд її додає: «Ось виростеш і пірнеш з головою у глибокі води рідної історії. І самотужки відкриєш все те, про що не розповіли тобі ми на Здвиженському храму… А ти відкриєш і поясниш, бо ти — кобацька дитина…»

Далі — «Заключне слово», яке В.І.Шкурган дуже влучно назвав «Ключовим словом». Бо саме тут зосереджена головна думка книги, хоч і коротко: автори голосом історії, голосом села звертаються до маленького земляка, якому вже на долі написано стати дослідником рідного краю і вписати свої слова в історію с. Кобаки. І хочеться вірити, що дослідник цей уже народився, і що відкриє він багато нового і цікавого…

Коли перегортається остання сторінка книги, у читача справді складається враження, що він звідкись повернувся. А повернувся він зі «Здвиженського храму», «…де стіл не наїдками, а розповідями про наше село щедро заставлений».

Іванна Стеф’юк,
с. Кобаки.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.