Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Врятували життя

Липень 30, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1 390

Кажуть люди, що долю свою не можна ані обдурити, ані змінити, ані обійти. Що судилося, те і буде. Так було і зі мною.

Це сталося у с. Лючі (Верх). Була гарна, сонячна неділя.

Прийшовши з церкви, ми з дочкою Анничкою вирішили піти по афини. Щойно зайшла в ліс, як відчула гострий, проколюючий біль у пальці на нозі. Я похитала ногою і побачила змію коричневого кольору, довжиною десь 1 метр, яка дуже виблискувала на сонці. Дочка зрозуміла, що зі мною сталася біда і відразу ж подзвонила батькові, який наказав негайно повертатись додому. Дорога назад тривала лише 15 хв., але мій стан швидко погіршувався. Через 20 хв. після укусу я втратила свідомість. На щастя, мій чоловік Дмитро викликав швидку допомогу. Мої рідні не стали її чекати. Посадили мене у наш автомобіль і поїхали назустріч медикам з Яблунівської РЛ. Того дня чергували фельдшер швидкої допомоги О.Д.Гойло та водій В. М. Кіцелюк.

Ми зустріли їх у селі. Мій чоловік вийшов до них і тремтячим голосом сповістив, що уже немає кого везти до лікарні. Плакала дочка, плакав чоловік. Але фельдшер Оксана не втрачала надії. Вона не розгубилася, а миттєво оцінила тяжкість ситуації і швидко розпочала реанімаційні заходи.

Я перестала дихати, серце зупинилося, тиск знизився до критичної межі. Вона всіх сил доклала для того, щоб витягнути мене з рук смерті: на дорозі робила мені внутрівенні ін’єкції. Після довгих хвилин невизначеності я повернулася до свідомості. В голові шуміло, відчула сильний біль у животі, страшенну втому, важко дихала. Я була ніби в тумані: чула голоси, бачила обличчя, але не могла поворухнутись.

Карета швидкої допомоги доправила мене в Косівське реанімаційне відділення. Ще цілу добу лікар Скробач, медсестрички і санітарки боролися за моє здоров’я.

Я низько схиляю голову перед своєю рятівницею Оксаною Гойло і знаю, що живу сьогодні завдяки їй. Дякую працівникам реанімаційного відділення Косівської ЦРЛ за чуйне ставлення до мене. Дякую Богові, що подарував мені друге життя.

Ганна Стефанко,
с. Люча (Верх).

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.