Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Врятували життя

Липень 30, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1 354

Кажуть люди, що долю свою не можна ані обдурити, ані змінити, ані обійти. Що судилося, те і буде. Так було і зі мною.

Це сталося у с. Лючі (Верх). Була гарна, сонячна неділя.

Прийшовши з церкви, ми з дочкою Анничкою вирішили піти по афини. Щойно зайшла в ліс, як відчула гострий, проколюючий біль у пальці на нозі. Я похитала ногою і побачила змію коричневого кольору, довжиною десь 1 метр, яка дуже виблискувала на сонці. Дочка зрозуміла, що зі мною сталася біда і відразу ж подзвонила батькові, який наказав негайно повертатись додому. Дорога назад тривала лише 15 хв., але мій стан швидко погіршувався. Через 20 хв. після укусу я втратила свідомість. На щастя, мій чоловік Дмитро викликав швидку допомогу. Мої рідні не стали її чекати. Посадили мене у наш автомобіль і поїхали назустріч медикам з Яблунівської РЛ. Того дня чергували фельдшер швидкої допомоги О.Д.Гойло та водій В. М. Кіцелюк.

Ми зустріли їх у селі. Мій чоловік вийшов до них і тремтячим голосом сповістив, що уже немає кого везти до лікарні. Плакала дочка, плакав чоловік. Але фельдшер Оксана не втрачала надії. Вона не розгубилася, а миттєво оцінила тяжкість ситуації і швидко розпочала реанімаційні заходи.

Я перестала дихати, серце зупинилося, тиск знизився до критичної межі. Вона всіх сил доклала для того, щоб витягнути мене з рук смерті: на дорозі робила мені внутрівенні ін’єкції. Після довгих хвилин невизначеності я повернулася до свідомості. В голові шуміло, відчула сильний біль у животі, страшенну втому, важко дихала. Я була ніби в тумані: чула голоси, бачила обличчя, але не могла поворухнутись.

Карета швидкої допомоги доправила мене в Косівське реанімаційне відділення. Ще цілу добу лікар Скробач, медсестрички і санітарки боролися за моє здоров’я.

Я низько схиляю голову перед своєю рятівницею Оксаною Гойло і знаю, що живу сьогодні завдяки їй. Дякую працівникам реанімаційного відділення Косівської ЦРЛ за чуйне ставлення до мене. Дякую Богові, що подарував мені друге життя.

Ганна Стефанко,
с. Люча (Верх).

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.