Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Нові видання — Дар аналізувати людські душі

Липень 14, 2010 | Один коментар | Переглядів: 2 031

Українці далекого і близького зарубіжжя вже мали змогу знайомитися з творчістю нашого земляка Дмитра Пожоджука через україномовні часописи, зокрема журнал «Гуцульщина», який видавався у Канаді. На його новели друкували схвальні відгуки і вітчизняні видання, зокрема часопис «Літературна Україна». Нарешті вони вийшли окремою книжкою під назвою «За ким плачуть флояри».
Дмитро Пожоджук «За ким плачуть флояри»
На творчість гуцульського новеліста звернули увагу літературні критики. Зокрема кандидат філологічних наук, професор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Євгенія Сохацька робить висновок, що «… у традиціях класичної прози написані новели Дмитра Пожоджука. Симпатії автора на боці простих людей — високоморальних, співчутливих до чужого горя».

Письменниця зі США Ярина Зоряна пише в листі до автора: «Безмежно вдячна за книжку «За ким плачуть флояри». Все в ній написане так, що можна всім плакати. І, воднораз, радіти, що є особи, які можуть розказати все для будучих поколінь. Книжка чепурна своїми кольорами… і, мабуть, я таки гуцулка, бо зрозуміла все без пояснення».

Дмитро Пожоджук має дар аналізувати людські душі, він бере свого читача в полон і спонукає його забути про все на світі. Новели про Другу світову війну виписані, як узори на писанці, не пропущено жодного важливого елементу. Автор пише про Голодомор в Україні, про розправу над національно свідомими українцями, яку чинили на наших землях зайди. Він пише так різко, що можна його назвати Стефаником, не боячись цього порівняння. Зрештою, письменниця з Вінничини Н. Ткаченко сказала: «Дмитро Пожоджук — сучасний Стефаник, але веселіший…».

Я прочитала «Михайлове чудо» — і «мурашки побігли» по спині. Побачила українця, в даному випадку – гуцула, і його велике горе на його Богом даній землі. Його палять зайди живим на смереці на очах у дружини, яка чекає дитину. Страшно стає на душі.

Твори Дмитра Пожоджука сповнені патріотизму, написані такою мовою, якою говорять у Космачі, але зрозумілі кожному: чи то читач із Запоріжжя, чи із Рівного або Мукачевого. У багатьох новелах анотованої книжки автор навіть не змінює прізвища своїх героїв. Вони у нього ті самі, що і в житті. Поряд із серйозними творами в книжці «За ким плачуть флояри» є і гумористичні, як, наприклад, бувальщина «Приправа до зупи», де мова йде про прах вуйка з Канади, який з’їли його родичі в Україні, вважаючи, що то приправа до зупи.

Звісно, є в книзі і новели та образки, написані літературною мовою. Та це й невипадково, адже автор за фахом — журналіст і філолог, він бездоганно володіє пером. Але, на мою думку, ті твори, які написані простою сільською мовою, лягають більше на душу. Тому і є його новели ніби продовженням початого Марком Черемшиною, Василем Стефаником… Село – це і біль письменника Дмитра Пожоджука, і його плач, і його молитва. Він описує українське село з його традиціями і звичаями, з його колоритною природою.
Найдобріші епітети та порівняння добирає автор до своїх новел. А яка злива синонімів! Так і хочеться цитувати чи не кожен його твір, чи не кожен абзац. А скільки там приповідок, приказок!

Кожна новела — це школа життя. Прочитавши книгу, читач, поза всяким сумнівом, задумається. В новелі «Жебрак» пан Лясковський хотів отруїти простого старця, а отруїв рідного, найлюбимішого сина.

Кожне оповідання має повчальний характер, переслідує виховну функцію. І це чи не основна мета автора — зробити світ добрішим. І він її досяг сповна, подарувавши українському читачеві свою книжку новел «За ким плачуть флояри».

Марія Мохнатчук,
с. Космач.

0

Коментарі

Один коментар

  1. Петро Шатрук
    Липень 14, 2010 о 20:22

    Менi дуже жаль що не можу прочитати цю книжку,а також не можу навiть в iнтернетi прочитати книгу Пилипейка якого я добре знав по спiльнiй роботи.Чи не можете порекомендувати як дiстати тi книжки?

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.