Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Ще одна меморіальна плита на знак пам’яті про ще одного відомого косів’янина

Червень 24, 2010 | Коментувати | Переглядів: 2 311

Вона встановлена в Косові на будинку по вулиці Ірчана, 103 з ініціативи завідувача Косівського філіалу Івано-Франківського музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери Людмили Луканюк. Присвячений цей мистецький твір славної пам’яті Євгену Лелету, який народився й проживав (хоча й не постійно) у згаданім будинку.

Меморіальна плита із рельєфно-скульптурним портретним зображенням і написом — творча робота відомого скульптора Івана Андрійканича та його сина Андрія, теж художника. Як зізнається Людмила Луканюк, вони із власної волі виготовили цю мистецьку річ за вдвічі меншу оплату з глибокої пошани до Є.Лелета як незламного українського націоналіста. Кошти ж на необхідні матеріали та виготовлення меморіальної плити дали дружина Є.Лелета Анна та син Юрій.

Із розповідей Людмили Луканюк та іншого учасника відкриття і освячення меморіальної плити Богдана Глібчука, участь у цьому заході взяли представники громадськості Косова, депутати районної і міської рад, члени КУНу, Братства ОУН-УПА, НРУ, Союзу українок, учасники хору «Гомін» та хору Москалівської греко-католицької церкви св. Василія Великого м. Косова. Отець-декан УГКЦ Роман Іванюлик освятив пропам’ятну плиту.

Вів захід і розповів про життєвий шлях Євгена Лелета громадсько-політичний діяч, уродженець Москалівки Ігор Мартинюк.
Спогадами про Є.Лелета поділились його дружина Анна, син Юрій, депутат міської ради, теж громадсько-політичний діяч Роман Кабин, який добре знав Є.Лелета, та голова районної організації Союзу українок Анна Богдан. Покривало із рельєфно-скульптурного твору було довірено зняти жертовно відданому національній справі Іванові Крисяку разом із сином Є.Лелета.

Хто ж такий Євген Лелет? Довідку про нього подаю із матеріалів Косівського філіалу Івано-Франківського музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери.

Народився він 15 вересня 1913 року. У 13 років вступив до Львівської гімназії. Співав у хорі церкви св. Юри. Згодом вступив до Львівської політехніки (політехнічний інститут). Став учасником підпільної боротьби ОУН разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Дарією Гнатківською, які на той час теж навчалися у Львівській політехніці. Пройшов крізь випробування польської в’язниці. Працював на примусових роботах у Свердловській області в Росії, там одружився, деякий період проживав у Косові. З 1953 року – у Чернівцях. Проявив себе як талановитий інженер, знав німецьку, польську та латинську мови. За його прижиттєвим проханням похований у Косові – 7 квітня 1993 року. Поховали як і належить – з відданням шани як українському націоналісту.

Дружина Анна і син Юрій подарували для музею його речі: «Кобзар» Тараса Шевченка 1912 року видання, логарифмічну лінійку у шкіряному футлярі, який виготовив сам, записник зі 100 українськими піснями.

… Доречно нагадати, що з ініціативи Людмили Луканюк, як завідувача філіалу обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери, у Косові встановлено ще три меморіальні плити: Андрієві Стефуранчину та Ігореві Пелипейку (за кошти райдержадміністрації і районної ради), Михайлові Горбовому, кошти на який вишукала районна організація «Пласт», яку очолює депутат районної ради Ростислав Мартинюк.

Василь Глібчук.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.