Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Раціональне землекористування — проблема №1

Травень 31, 2010 | Коментувати | Переглядів: 4 343

З-поміж усіх видів сільськогосподарської діяльності на Гуцульщині (і не тільки!) найголовнішою проблемою є раціональне землекористування. Це обумовлюється тим, що у кінцевому підсумку саме максимально можлива віддача оброблюваних (чи використовуваних) ділянок визначає можливість нашого фізичного існування на планеті Земля, оскільки, як сказав свого часу Іван Франко: «Хліб і страва — перша справа». Погано, звичайно, коли голод організовують правлячі режими в своїх політичних цілях (історія людства знає таких прикладів чимало), але набагато страшнішим є брак продовольства внаслідок природних катаклізмів (наприклад, катастрофічної засухи) чи як підсумок непродуманого господарювання, що може спричинити перетворення агроландшафтів на сумнозвісний «місячний пейзаж». Таких прикладів, на жаль, також доволі, і, хоч як прикро це казати, елементи трансформації земель у такі «картини» можна спостерігати на наших теренах не лише в місцях дикунських (інакше не скажеш) лісозаготівель, але й там, де колись була продуктивна рілля, а зараз, після кількох років невикористання засіялись чагарники, буяють бур’яни чи височіють купки кротовин і мурашників, кількість яких з року в рік зростає.
Мурашники
Колись давно наші предки, які поселились у Карпатах, з великими труднощами відвойовували площі для продуктивного використання і, образно кажучи, занедбуючи їх, ми не лише грішимо перед їх світлою пам’яттю, але й ускладнюємо життя для нащадків, яким хоч-не-хоч, а таки доведеться знову рекультивувати ці землі, несучи непотрібні затрати і непомірні зусилля через нашу нинішню безгосподарність, адже чисельність населення планети з року в рік зростає, потреба в продовольстві — теж. Факт від’ємного приросту людності в Україні в останні роки — це, так би мовити, «локальне непорозуміння», яке довго тривати не може і не буде. Історія, таким чином, обов’язково винесе нам свій суворий, але справедливий вирок і буде ганьбою, якщо нас назвуть «втраченим поколінням» чи навіть «руйнівниками», що цілком можливо.

У землекористуванні є таке поняття як «ступінь розораності». В недалекому минулому він в Україні (в т.ч. й на Гуцульщині) перевищував усі розумні межі. Зараз спостерігається протилежна картина — масове згортання землеобробітку, яке, однак, внаслідок стихійності, призводить до вищеназваних негативних явищ, появи сумнозвісних «космічних пейзажів». Стається це так тому, що, як не парадоксально, але перетворення ріллі у необроблювану площу відбувається не саме по собі — воно також потребує певних (і немалих) зусиль. Добре відомо, що приручивши, скажімо, дикого звіра, ми вже не можемо «просто так» викинути його в ліс. Так само й оброблювана земля, раптово кинута нами напризволяще, «мстить» нам буянням бур’янів, чагарників чи неприємною ерозією, загрожує поширенням на сусідні площі, створюючи проблеми не лише колишньому господареві, але й сусідові, а в кінцевому підсумку — громаді та державі. Виведення площ з обробітку — це ціла наука і непроста проблема, якщо мати на увазі імовірність їх повернення до вихідного стану в майбутньому без надмірних зусиль і коштів. Недарма в цивілізованих країнах супроти власників, які допустились забур’янення угідь, застосовують жорсткі штрафні санкції аж до конфіскації земельної власності в судовому порядку — там дбають про перспективу. Треба думати, що не за горами той час, коли і в нас до землі ставитимуться належним чином, тому для добрих господарів ми наводимо корисні поради.

Отож, яким чином трансформувати орну площу в, скажімо, пасовище? Залишивши її необробленою, ми наступного року одержимо страшенно забур’янену територію, яку худоба, зокрема велика рогата, використовуватиме на процентів 30-35, а на решті ростимуть осот, будяки, мати-й-мачуха, кінський щавель та інша небажана рослинність, розсіваючи насіння, яке буде переноситись вітром і на прилеглі території. Аби попередити це небажане явище, орну площу слід залужити — виорати під осінь і засіяти — дещо восени, а інше навесні — злаково-бобовими травами. На наступний рік випасання на цій площі недопустиме — незміцнілий дерновий шар буде зруйновано копитами худоби. Тому траву потрібно викошувати (2-3 рази за сезон), використовуючи зелену масу чи висушуючи на сіно (зауважимо, що одержувана продукція буде дуже високої якості). Через рік на цю площу можна випустити для випасання хіба що овець і кіз, і лише на третій рік одержуємо повноцінне культурне пасовище для корів чи коней. Його продуктивність впродовж наступних 3-4 років за помірної експлуатації буде дуже високою. Зауважимо, що перетворювати орні землі на пасовища в умовах Гуцульщини — непомірна розкіш, розумно говорити лише про сінокіс, але принцип трансформації залишається тим самим.

А що ж робити з недавно покинутими орними землями, які вже встигли вкритися кротовинням і мурашниками? Їх необхідно, як кажуть агрономи, перезалужити, і робиться це наступним чином. Восени, ближче до заморозків (друга половина жовтня, а в теплі сезони — навіть у листопаді) площу необхідно переорати і залишити в такому стані на зиму. В морози відмирає коренева система більшості бур’янів, личинки мурашок та іншої небажаної живності. Навесні зорану площу культивують, засівають злаково-бобовою сумішшю трав і не менше двох років використовують як сінокіс, після чого можлива трансформація в пасовище.

Великою проблемою Гуцульщини є перетворення пасовищ у лісовий масив. Поширена помилкова думка про те, що «ліс у нас і так росте», не відповідає дійсності: покинуті пасовища перетворюються на чагарники, оскільки там в першу чергу засівається граб, ліщина, береза і осика. Лісом ці площі стануть лише через 20-30 років, причому безсистемним і малопридатним для заготівель промислової деревини, отож пасовища, як і ріллю, трансформувати в ліс можна затративши немалі зусилля, дивіденди від яких матимуть лише наші нащадки.

Для цього колишнє пасовище слід спочатку очистити від зачатків чагарникової рослинності. Це можна зробити механічним або біологічним методом. У першому випадку чагарник викорчовують восени (в жовтні) і площу засівають відповідно до рекомендацій насінням потрібних видів. В наступні 3-4 роки на таку площу не сміє ступити нога жодної тварини, та й людям доступ також обмежується (травмування молодих ростків призводить до утворення деформованих стовбурів майбутніх дерев). Очистити пасовище від чагарників біологічним методом можна за допомогою овець або кіз — послідовне 2-річне випасання цих тварин з розрахунку 5-6 особин на гектар огородженої площі знищує низьку (до півметра) чагарникову рослинність практично до нуля, і вона стає придатною для цілеспрямованого заліснення.

Здогадуюсь, скільки іронічних посмішок викличе моя публікація: об’єктивно суспільство до раціонального землекористування ще не готове. Переважна більшість наших співвітчизників живе за принципом «після нас — хоч потоп». Але тим, кому небайдужа наша прийдешність, вартує задуматись над своїм ставленням до джерела нашого добробуту — землі. Вона у нас одна.

Василь Гуменюк,
кандидат біологічних наук,
Яворів-Львів.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.