Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Про ідентифікацію худоби

Квітень 18, 2010 | Коментувати | Переглядів: 2 168

У газеті «Гуцульський край» (№10 за 12 березня ц.р.) вміщена замітка начальника управління агропромислового розвитку Косівської РДА Василя Жмендака «Важливо знати», в якій у конспективній формі викладено принципи ідентифікації худоби. Моя літня сусідка зрозуміла з неї одне: порушення законодавства у цій сфері тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність, а підсумок такий: «Бідна головко! Оце за козу можна й до криміналу загриміти!».
Ця корова може мандрувати цілим світом без обмежень!
Сміх сміхом, а певне раціональне зерно в словах сусідки є, отож варто більш докладно поговорити про цей важливий захід, до якого Україна йде вже близько шести років, але на Косівщині просунулася не дуже далеко. Чого тут більше для дрібного власника: користі чи клопоту?

Скажемо відверто: бажання знати все про своїх підданих, зокрема й про їх власність, – «блакитна мрія» кожної держави. Ще на зорі цивілізації – у древніх Єгипті та Месопотамії — були налагоджені системи обліку майна громадян (в шумерів, наприклад, ретельно фіксували кожні дерев’яні двері); худоба ж завжди була предметом особливої уваги «власть імущіх» – то коней належало мобілізувати для нескінченних війн, то бика принести в жертву богам, то овець фараонові на бенкет «подарувати з радістю великою…».

Ще живі очевидці подій воєнних 1941-44-го років, коли найпершим розпорядженням німецької окупаційної адміністрації була примусова реєстрація всієї живності з обов’язковим кульчикуванням новонароджених ягнят, телят (само собою зрозуміло – дорослого поголів’я також) зі суворим покаранням винних у приховуванні чого б там не було (покарання, як відомо, у нацистів було просте – розстріл). І при всіх видах соціалізму (від «звичайного» до розвинутого) обов’язковому обліку підлягали велика рогата худоба, вівці та свині, хоча в 1945-1989 рр. бірок на вуха тварин особистих власників не чіпляли з причини їх гострої нестачі (не завжди вистарчало й на колгоспних та радгоспних).

З цієї самої «опери» є і теперішня кампанія поголовної ідентифікації худоби. Але слід відразу зазначити: це не так внутрішня ініціатива Української держави, як вимога міжнародних інституцій, зокрема Світової Організації Торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС). І хоча до ЄС ми не вступили, але в СОТ – вже рік тому. А для вільного переміщення товарів (йдеться, зрозуміло, про молоко і м’ясо) має бути абсолютно все відоме про їхнє походження. Бо коли в докомп’ютерні часи про вашу корову знали на рівні (максимум) району, тепер про неї, теоретично, знатиме цілий світ – номер на бірці містить інформацію про державу, територію і є індивідуальним для даної тварини на все її – довше чи коротше – життя. Цю інформацію вносять у загальнодержавну електронну базу даних і той, хто має доступ до неї, може «прочитати» її за лічені хвилини (якщо не секунди).

За офіційною версією ініціаторів ідентифікації худоби, все це робиться, зрозуміло, «для блага народу», а не для легшого життя чиновництва, пов’язаного з аграрним сектором економіки, в обов’язки якого входить розробка планів селекційно-племінної роботи, поліпшення продуктивних якостей тварин в масивах порід, а не лише достовірна статистична звітність про чисельність поголів’я та обсяги заготівель сільськогосподарської продукції. І справді: якщо все буде так, як виписано в Законі про ідентифікацію та численних підзаконних актах, то одну безсумнівну перевагу видно навіть «неозброєним оком»: вашу тварину викрасти можна, але реалізувати – жодним чином! Якщо крадій видалить бірки – худобу ніхто не повинен купувати ні на забій, ні для утримання. А якщо бірки не зняли, компетентні органи виявлять крадіжку за лічені дні або й години. Одна херсонська газета повідомила, наприклад, про такий курйозний випадок: з громадського пасовища зникла ідентифікована корова якогось селянина. Той подав заяву у міліцію і через кілька днів з сусідньої Миколаївської області надійшло повідомлення: забирайте «пропажу». За комп’ютером було оперативно встановлено ім’я власника і його адресу в Херсонській області.

В цивілізованих країнах, де діє верховенство законів, суцільна ідентифікація тварин доповнюється, як вже сказано, поглибленою селекційно-племінною роботою, в чому зацікавлений, найперше, власник худоби. Адже до бірки на вухо додаються паспорт і ветеринарна картка, куди слід вносити достовірну інформацію про парування, приплід, профілактичні щеплення, ветеринарні обробки і т.д. і т.п. Чи буде все це здійснюватися у нас – невідомо, але з численних прикладів ігнорування діючих законів (наприклад, про заборону куріння чи розпивання пива у громадських місцях) можна, на жаль, припустити, що певні викривлення просто неминучі.

Як законослухняні громадяни ми, на жаль чи з радістю, повинні виконувати закони держави і ухилитися від ідентифікації худоби не маємо ні права, ні можливостей. Для початку слід пам’ятати, що ця процедура – платна, і для одиноких, людей старшого віку вона не така вже й мала: на даний момент вартість ідентифікації однієї голови великої рогатої худоби коштує 60 гривень, коня – 82 гривні, свині – 12 гривень, вівці та кози – 30 гривень.

Витративши вказану суму, власник ідентифікованої тварини повинен знати свої права в уже новій якості. Для цього варто ознайомитися із відповідним законодавством, для чого газетної площі не вистачить, але бажаючим повідомимо номер Постанови Верховної ради – 1445-VІ від 4.06.2009 р. та Наказ Міністерства аграрної політики №289 від 29.06.2005 р. з численними додатковими доповненнями і змінами, про що можна довідатися в Інтернеті за адресою http://zoo-dom.com.ua/pravo/353/3017/ .

Оскільки Інтернет доступний не для кожного, то детальніше ознайомитися зі своїми обов’язками та правами стосовно ідентифікації худоби найпростіше в Центрі здійснення цієї процедури, який функціонує у кожному районі. Але, як на мою думку, відповідна інформація повинна бути розміщена в кожній сільській раді, аби всі бажаючі могли легко ознайомитися і з процедурою, і з розцінками, і з правовими наслідками, які випливають з цих заходів у ближчій та дальшій перспективі.

І наостанок: у зв’язку з відомими процесами політико-економічного характеру в державі вартість послуг з ідентифікації буде, очевидно, зростати. Як повідомили мені в Центрі ідентифікації Львівської області, з 1 квітня 2010 року ціна ідентифікації свині з 12 гривень зростає до 17-ти (на інші види тварин залишається на рівні, що вище названо, але що буде 1 травня – достеменно невідомо…).

Василь ГУМЕНЮК,
кандидат біологічних наук.
Яворів-Львів.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.