Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Точка зору: Бути чи не бути?

Квітень 16, 2010 | Коментувати | Переглядів: 1 301

НАТО-Російські стосунки мають чимало парадоксів, які не вкладаються у жодну логіку. Без доктора Фрейда пояснити їх не можна.

Парадокс перший

І російська, і проросійська українська еліта на персональному рівні давно вступила в НАТО, але на державному заперечує таку перспективу. Вона чудово розуміє, що гроші ліпше зберігати на Заході, справу мати – з західним бізнесом, дітей на навчання краще відправляти до «натівських» країн, і самому, в разі чого, захисту ліпше просити у правового Заходу, а не «братської» Росіі. Можна зрозуміти радянську еліту, яка, називаючи НАТО «агресивним блоком», виявляла послідовність у власних діях, жодним чином не пов’язуючи особисте життя з «ворожим» Заходом. Але чому нинішні борці з НАТО виявляють подвійні стандарти – одні для себе, інші – для країни та її громадян?

Парадокс другий

Намагаючись стримати Україну від вступу до НАТО, Росія вдається до нових погроз на адресу України, тим самим… сильніше підштовхуючи Київ у євроатлантичні обійми.

Наміри вжити «адекватних заходів», погрози переглянути «великий договір» та відповідні прозорі натяки на можливі претензії на Крим лише підсилюють євроатлантичні зусилля України. Ще кілька хвиль обіцянок нових «адекватних заходів», і Україні не потрібно буде проводити власну інформаційну роз’яснювальну кампанію на користь вступу країни у євроатлантичний блок!

Парадокс третій

Росія має набагато більші загрози всередині країни, ніж просування НАТО до західних кордонів. Але саме НАТО Росія позиціонує своїм основним опонентом. Брак демократичних інституцій, війна на Кавказі, спалах ксенофобії у великих містах, насамперед Москві, елементарна відсутність людських ресурсів на Далекому Сході, через що Росія фізично де факто втрачає свої території через наплив емігрантів з Китаю, є серйозними проблемами, які справді загрожують безпеці та цілісності Росії. Але Москва продовжує «воювати» з НАТО.

До речі, не виключено, що саме НАТО і міг би, за певних умов, допомогти Росії в уникненні набагато більших внутрішніх і зовнішніх загроз, які справді становлять небезпеку цілісності і безпеці…

Парадокс четвертий

Антинатівська риторика – чи не єдина тема, котра може дати хоч якийсь сенс для об’єднання нинішньої опозиції. Як свідчить досвід політичних проектів, які будували свої ідеологеми винятково на антинатовській риториці (Слон, Блок «Не Так», Блок Вітренко, «Рускій блок») сходили на політичні манівці, оскільки, по-перше, не могли запропонувати жодного конструктиву, а, по-друге, мали виразну ідеологічну залежність від іншої держави.

Парадокс п’ятий

Опоненти очікували від демократів тотального популізму. Але підписання листа лідерів держави в 2008-у році з проханням долучити Україну до Плану дій щодо членства в НАТО стало виразно антипопулістським за своєю суттю: Президент, Прем’єр та Голова Верховної Ради України керувалися (принаймні зовнішньо) винятково національними інтересами України, незважаючи на можливі електоральні втрати.

І на закінчення – сьогоднішні керманичі держави стикнулися з політичним шекспірівським шпагатом «бути чи не бути». Не виключено, що сьогодні не тільки спекулюватимуть, а й старатимуться торгуватися за векторність держави на голому пустельнику під назвою «держава».

Олег Соломченко,
депутат районної ради, голова РО ГП «Пора».

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.