Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Великдень — Великий день — Свято відродження та оновлення світу

Квітень 12, 2010 | Коментувати | Переглядів: 2 963

В Україні святкувати Пасху почали наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранці, і це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом — ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахощами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений камінь і порожній гріб. Тоді схвильованим жінкам з’явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє.

Великдень

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них, назва «Великдень» («Великий День») з’явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп’яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів, котрі виконуються й нині та не мають прямого зв’язку з християнством.

Дати святкування Великодня у 2010 — 2020 роки

Західн. (Східн.)

  • 2010 — 4 квітня
  • 2011 — 24 квітня
  • 2012 — 8 квітня (15 квітня)
  • 2013 — 31 березня (5 травня)
  • 2014 — 20 квітня
  • 2015 — 5 квітня (12 квітня)
  • 2016 — 27 березня (1 травня)
  • 2017 — 16 квітня
  • 2018 — 1 квітня (8 квітня)
  • 2019 — 21 квітня (28 квітня)
  • 2020 — 12 квітня (19 квітня)

Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помісних церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (песах). Тож Нікейський собор постановив, що не дозволено християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху.

Дата Великодня має припадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю.
Відмінності дати святкування Великодня

Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII, відомий під назвою «григоріанського» або «нового стилю». В зв’язку з цим, було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть і раніше від неї, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, буває, що всі християни святкують Великдень разом.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються протягом семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страсна Седмиця.

Особливе значення має Страстний Четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день ще називають «Чистий Четвер», і всі православні, якщо є така можливість, намагаються причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових страждань.

В Страсну П’ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти.
В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. Під час служби священики міняють буденний одяг на святковий.

В ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Служба Божа), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто, їсти непісні страви. Багатий великодній стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос Воскрес!», а всі присутні відповідають: «Воістину Воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хрону та інших (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

Відомі такі звичаї: перед тим як з’їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосувався (цілувався) з нею, сповіщав: «Христос Воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи і, нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються». У кого була дівчина на виданні, клали їй паску на голову: «Абись у людей була така велична, як ця паска пшенична!». Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте» (Матеріали української етнології, НТШ. XV, 39) .

Після розговіння молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено».

Після розговіння починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони весь день, а потім — ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією, хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Серед інших великодніх звичаїв відомий ще один, який полягає у розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на гробках».

З інших видань.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.