Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Ціна політичного капіталу

Грудень 11, 2009 | Коментувати | Переглядів: 918

Від дня зникнення київського журналіста Георгія Гонгадзе минуло ось уже дев’ять років. Щось за ці роки встигло забутися. Щось — потонуло у хорі фальшивих «викриттів» за безперервними запевненнями у неминучості покарання, багатозначними натяками і негідним вовтузінням навколо непоправного людського горя і біди усього нашого суспільства, яке досі так і не має справжньої свободи слова.

Кілька осіб, які могли відігравати ключові ролі у цій резонансній справі, за вкрай загадкових обставин пішли з життя. Більш ніж дивне затримання влітку нинішнього року колишнього керівника Головного управління кримінального розшуку Олексія Пукача — якраз перед початком президентської виборчої кампанії — ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Все це, на жаль, лише підтверджує далеко не оптимістичні висновки поінформованих експертів: ймовірно, і цього разу засудять «стрілочника».

Зважаючи на ймовірність спроб знову використати справу Гонгадзе у нечесній політичній боротьбі, видається тим більш актуальним коротко пригадати, кому ж усе-таки ця моторошна історія принесла політичну користь.

Перший із них, безперечно, — Олександр Мороз, який на хвилі цієї справи 2000-го року, після нищівної поразки на президентських виборах 1999-го, повернувся на український політичний і владний Олімп. Немає жодного сумніву: якби не те загадкове зникнення журналіста, кар’єра Мороза тоді-таки, 1999-го, могла б закінчитися назавжди, і зараз його б уже просто забули. Справа Гонгадзе повернула його до політичного життя, відкривши дорогу до участі у виборчих кампаніях, до ще одного головування у Верховній Раді, а його сподвижникам-соціалістам — до «хлібних» високих посад. Трагедія, пов’язана зі вбивством журналіста, 2000 року докорінно змінила образ Мороза, який за кілька днів став полум’яним провідником опозиції…

Ще один сьогоднішній політик, доля якого стрімко змінилася і вивела його на київський Олімп, внаслідок подій, старт яким дало зникнення Георгія Гонгадзе, — очільник Партії регіонів Віктор Янукович. Зникнення журналіста і масштабна кампанія, спрямована на закріплення у громадській думці версії про причетність до цього тодішнього президента України Леоніда Кучми, негативно позначилася на довірі до влади з боку громадян. Зрештою, з метою поліпшення становища, 2002 року Кучма прийняв рішення оновити верхівку владної вертикалі, а відтак призначив на посаду керівника уряду мало кому відомого тоді за межами Донбасу донецького губернатора Віктора Януковича. Можна бути впевненим: якби не було подій 2000-2001 років — всіх тих мітингів, палких промов, виступів у закордонних ЗМІ, необґрунтованих фактами звинувачень — не пішов би Леонід Кучма на призначення голови Донецької ОДА прем’єр-міністром.

Крім того, у подальшому нерозкрита справа Гонгадзе постійно дає Януковичу привід говорити про неспроможність своїх опонентів, їхню нездатність виконувати свої обіцянки і на ділі захищати «свободу слова» і «справедливість». Хоча, слід зауважити, що свобода слова і Янукович — речі не надто близькі.

З цієї теми багато що можна пригадати, починаючи від призабутого вже звірячого убивства на Донеччині журналіста Ігоря Александрова, до цьогорічного гнівного «Язиком не болтай!» на адресу співробітника одного зі столичних інтернет-видань.

Як бачимо, сумнівні за моральністю «дивіденди» отримали після зникнення журналіста політики, що сьогодні претендують на президентський пост чи вагому роль у великій державній політиці. Однак немає сумніву в тому, що справа Гонгадзе, як і деяк/ інші гучні скандали — це яскравий приклад втручання у життя України ззовні з метою дестабілізувати і ослабити нашу державу. Так було і у випадку «Кольчуг», які Україна насправді нікому не продавала. Так сталося і тоді, коли західні «доброзичливці» брутально відсунули нас від перспективного Бушерського контракту. А тому використовувати у своїх інтересах наслідки подібних спецоперацій — це, як мінімум, негідний і злочинний вчинок для пересічного громадянина України. Не кажучи вже про тих, хто вважає можливим ціною руйнування своєї держави намагатися утримати чи отримати у ній владу.

Сергій Коваленко.
Публікується на правах політичної реклами.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.