Скажу відверто, це була моя перша зустріч із живим скульптором. Середнього зросту чоловік, з натрудженими руками, з яких, здається, ніколи не змивається пил тесаного каменю. Людина приємна, інтелігентна та освічена. І ще — людина високого мистецтва.

Зустрівся я з паном Василем Федоруком у Національному Українському Музеї, коли він лише готував виставку своїх скульптур. Не всі твори були ще розставлені. Мою увагу привернули декілька скульптур: жінка, яка кулається у воді, та одіозна фігура чоловіка — мрійника — митця, та жінки, поставленої на голову, яка пов’язує його із земним. Наче Фенікс із попелу постає митець, дивлячись у небо чи у Всесвіт. Та сили до творчості надає йому жінка, наче заземлює його світ мрій. Та, яка дала йому життя, та, яка навчила його бачити красиве, вірити у вічне, мріяти та мислити, дала поштовх до творчості, виховала у ньому силу протистояння нечесності, несправедливості, підлості, зробила його філософом та майстром. Прекрасне поєднання двох начал, гармонія протиставлень і глибинне розуміння багатьох земних доль. Поєднання класичного та сучасного, символічного та інтуїтивно всім зрозумілого, тактильного та геніального. Жіноча краса пізнається у купальниці. Вона, наче русалка, повна чистоти та привабливості, гріховності та природності, щось буденне, але, водночас, неповторне, непереборне та слабке, смертне та вічне, прекрасне та недовершене, як все навколо.

Твори скульптора, наче мармурові фігури Давньої Греції чи Риму — такі ж величні, але не статичні, а живі. Здається, подивишся на них ще мить — і вони оживуть. Так і хочеться простягнути руку жінці, яка купається, запитати у чоловіка, який дивиться увись, що він там бачить, і… поставити жінку на ноги.

Ще одна скульптура, символ людського митарства любові, зображає жінку та чоловіка, яких розділяє стіна непорозуміння та відчуженості. Я сказав авторові, що вона мені дуже нагадує за виконанням надгробки етрусків. А він пояснив мені, що то — філософія розвитку стосунків між жінкою та чоловіком: спочатку — кохання, потім — звичка, далі — відчуженість, і, наприкінці — або буденна повага, або, на жаль — ненависть.

Я поцікавився, чи пан Федорук працює з іншими матеріалами. Як виявилося, крім мармуру, він працює ще й з деревом, гранітом, пише картини, реставрує. Але камінь для скульптора — улюблений матеріал, бо дає можливість передати грацію, гнучкість, повноту форм, витонченість, глибину характеру образу, легкість, статичний рух зображуваного.

Автор робіт розповів мені, що він, приїхавши до США, працював у Сіетлі (до речі, у цьому місті, на Вест лейк Мол, постійно виставляється його скульптура) не тільки як скульптор. Також допомагав інвалідам, виготовляючи ортопедичні протези.

Пан Василь Федорук — член Спілки художників України. Тут, у США, йому довелося «закреслити» попередню школу, (навчався у Косівському мистецькому коледжі, а пізніше — у Львівській академії мистецтв) і спробувати створити щось нове. Вважаю, йому це вдалося. Симбіозне переплетення філософій та шкіл, східних та західних традицій, глибинного бачення, просторового, власного багатого досвіду та бездоганне виконання (знаменитий його «Трикутник»), уособлюють собою полісемічність простору, часу та уяви — ось що характеризує талант справжнього митця, яким був і зостається пан Федорук. Скульптури автора — справді безцінні, як висловився про них сам скульптор. У його творах є все — повага до людини та вимірене розуміння краси, психологічне проникнення у її душу, сміливість задуму та неповторність виконання, усім зрозуміле бачення реальностей.

Я запитав майстра, чи не боїться він таких рішень, адже у його роботах відображається його власний внутрішній світ? На що він відповів, що боятися нічого. Так дух творчості, народжений у Карпатах милої нам усім України, знаходить захоплюючі відгуки і тут, на американській землі. А автор, користуючись з такого дару, закарбовує в камені-віків образи, яким майже немає часового обмеження. Страх тут не присутній. Кожному скульптури пана Федорука, певне, бачаться по-різному, залежно від виховання, досвіду, освіти, таланту сприйняття. Я зауважив, що, якби вони заговорили, то ми почули б, мабуть, дуже багато цікавого.

У своїй розмові зі мною майстер зауважив, що слово «скульптура» — грецького походження, означає — відкинути зайве. У пана Василя це виходить геніально. Геніальність скульптора у тому, що він відкриває генія у глядачеві. Мало торкнутися відшліфованої поверхні, треба ще вміти заглянути у вічі скульптурі, оживити своєю уявою її серце та кам’яну душу, змусити її «заговорити», а, головне — розгадати задум майстра, щоб збагатити і просвітити самого себе. Мистецтво пана Василя Федорука так захоплює, тому що спонукає глядача до мистецтва, пізнати нове у застиглій миті каменю, зуміти уявити однотонність кольору матеріалу у гамі кольорів, співставити все це із кодексом своєї власної духовності і, врешті-решт, скоригувати та збагатити її.

Завмерлий час
і почуттів навала,
Життя перлина,
подарована Творцем.
Вмістилище віків — музейна зала.
Симфонія гармоній під різцем.

Передрук з газети «Час і Події»,
травень2004 р. (США).

(Друкується зі скороченнями).

Василь Федорук

  • 16.08.1950 р. — народився в селі Кобаках Івано-Франківської області.
  • 1966-1972 — навчався у Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва.
  • 1972-1977 — отримав диплом художника у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва.
  • З 1982 р. — член Національної Спілки художників України.
  • 1989 р. — керівник симпозіуму з каменю в м. Миколаєві.
  • 1991 р. — керівник симпозіуму з каменю в м. Ольвії Миколаївської області.
  • 1992 р. — керівник симпозіуму з каменю в м. Миколаєві.
  • В 1990 р. став членом асоціації північноамериканських скульпторів і автором скульптури, присвяченої Іграм доброї волі, встановленої на West Lake Mall в Сіетлі.
  • В 1992 р. став жителем Сіетла (штат Вашингтон) і відкрив майстерню-студію з виробництва тривимірної скульптури, пам’ятників, декоративної скульптури, скульптурної реставрації, виготовлення інструментів та моделей для протезування. Працює в різних матеріалах — бронзі, сталі, дереві, глині, віддаючи перевагу каменю.
  • В 1998 і 2000 рр. отримав Гран-прі і спеціальний приз в Орландо (штат Флорида) і Лас-Вегасі (штат Невада) на конкурсах монументальних будівельників американського дизайну («Monument builders of American design»).
  • З 1998 р. — щорічно — керівник майстер-класу мармурового симпозіуму в Марал-Марбл (штат Колорадо). З 2003 р. проживає в Чикаго (штат Айова).
  • Учасник двох АртЕкспо: Нью-Йорк (2000 р.) та Сан-Франциско (2001 р.).
  • З 1996 р. організував 15 персональних виставок, в тому числі: Галерея Лора Д. Чікаго (штат Іллінойс). 2005; Галерея Алли Роджерс. Вашингтон. 2004; Музей українського сучасного мистецтва. Чікаго (штат Іллінойс). 2004; Галерея Світозар. Санта-Барбара (штат Каліфорнія). 2002; Галерея Глобал арт. Сіетл (штат Вашингтон). 2001; Сади Хахейм. Сіетл (штат Вашингтон). 2000; Галерея Артик. Портленд (штат Орегон). 2000; Міська галерея Емерколд. Сіетл (штат Вашингтон). 2000; АртЕкспо в Сан-Франциско (штат Каліфорнія). 2000; Галерея Гоу. Портленд (штат Орегон); Галерея Адейб Ходуор. Санта-Фе (штат Нью-Мехіко). 1999; Галерея Джефрі Муус. Сіетл (штат Вашингтон). 1999; Галерея Тріад. Сил Рок (штат Орегон). 1998.

Трагічно загинув 23 серпня 2009 року.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *