Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

За звичкою

Жовтень 5, 2009 | Коментувати | Переглядів: 2 082

Колись один радянський школяр написав: «Із оповідань Цехова народ дізнався, як йому погано живеться». В Україні відбувається приблизно те ж саме — про наближення виборів можна дізнатися з рекламних білбордів, банерів та «розтяжок», а ще з газет і телевізора.

Особливо, якщо забратися подалі від обласного центру. Тут, у тиші, стає по-справжньому зрозуміло, що в нас дві країни. В одній люди щоранку прокидаються під противний писк будильника і плентаються хто куди, з труднощами зводять баланс мізерного сімейного бюджету. А вечорами випивають заслужені «п’ять крапель» з друзями та сусідами, сваряться з дружиною, і, давши профілактичного потиличника синові, завалюються спати в очікуванні нового дня. В іншій, віртуальній, Україні щосили буяють політична й економічна кризи, наближаються нові «доленосні» вибори, та ще й про все це довго розповідає телевізор.

Можливо, вся річ в тому, що політичні події відбуваються занадто швидко. Цей другий світ, що з телевізора, занадто калейдоскопічний, аби можна було втриматися в його темпі й не втомитися душею. Тому більшість людей і не намагається.

Два чоловіки лагодять дах на своєму будинку. Сперечаються про політику. Ані слова про НАТО, російську мову, референдуми та інше, що можна було б почути ще рік тому. Дядьки порівнюють обіцянки трьох головних політичних лідерів. Ну, не такими словами, звичайно, але цілком аргументовано.

Агітаційні намети вже з’явилися на площах районних центрів, але ще немає тих постійних вуйків без царя в голові.

Політики, схоже, не вірять, що народ здатний мислити інакше, ніж ім розповідають технологи. І зовсім не соромляться, але ще все попереду.

У «пересічного» селянина виборча кампанія викликає приблизно стільки ж інтересу, як наприклад, чемпіонат світу з плювання в довжину. Тобто доки чемпіон особисто в нього, «пересічного» селянина, не плює, йому, селянину, на вибори глибоко наплювати.

Причому епідемія апатії поширюється навіть на тих, кому за обов’язком належить боротися за високий відсоток. Агітатори в наметах мовчки роздають газети, чим і обмежується роз’яснювальна робота серед електорату, їхні колеги, які відвідують регіони, з полегшенням вислуховують ще одне посилання у відомому напрямку, ставлячи у своєму звіті позначку «розмовляти відмовилися» чи проявляючи незвичайну фантазію у відтворенні розмов, які не відбулися.

Від інтересу до політики, який прокинувся був у 2004-му, не залишилося й сліду. Не дивно — для захопленості більше немає причин. 2004-го громадяни вболівали за «свого». Пов’язували якісь сподівання і взагалі замислювалися про високі матерії. Просто вболівали, як уболівають, наприклад, за «Динамо» у футболі. Хотілося, щоб «наші» виграли, з суто спортивного азарту.

Тепер же всі передвиборчі формальності виконуються мляво, без ентузіазму.

Але, попри всю неоднозначність ставлення людей до виборів, вони прийдуть і проголосують. І навіть не під тиском адмінресурсу. Просто тому, що хочуть захистити свій, хай і незатишний і неправильний, світ.

«Хай буде погано, аби не стало ще гірше» — думають вони, за звичкою опускаючи бюлетеня в урну.

Мирослав Лучко

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.