Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Священик за фахом, журналіст за покликанням, поет за станом душі

Вересень 28, 2009 | Коментарів: 2 | Переглядів: 4 805

50-ліття для розумного чоловіка — це яскравий зеніт життя. Зазвичай саме у полудень віку представники сильної статі сягають вершин кар’єрного зросту і матеріальних статків, купаються у променях заслуженого авторитету, збудували міцні сім’ї, мають багато звершень у минулому і безліч планів на майбуття.

Лучко Мирослав Володимирович
Мирослав Лучко
(Народився 1 січня 1959 року — помер 18 вересня 2009 року).

Ще зовсім недавно, у день свого п’ятдесятиліття, Мирослав Володимирович Лучко був напрочуд щасливим. Здавалося, доля була, як ніколи, лагідною і прихильною до нього. Здійснилася одна з його найзаповітніших мрій — бути журналістом.

Мирослав Володимирович зізнавався, що в юності мріяв працювати в правоохоронних органах. Все своє життя тягнувся душею і помислами до журналістської справи. Але оскільки зростав і здобував фах за часів Радянського Союзу, для нього, сина священнослужителя, шлях до багатьох професій було зачинено на величезний і неприступний замок. Тому з мріями про правничу спеціальність довелося розпрощатися назавжди, а любов до журналістики компенсував ненаситним читанням книг, написанням власних віршів і проблемних статей, які публікував у різних друкованих виданнях.

Коли ж у травні 2007 року очолив газету «Гуцульський край», з головою занурився в давно омріяну, і тому стократ улюблену справу. Не просто переймався — щохвилини жив нею. Постійно цікавився редакційними справами. Навіть перебуваючи у лікарні чи відпустці, телефонував на роботу кілька разів на день.

«Мирославе Володимировичу, відпочиньте, не переживайте так, бережіть нерви і здоров’я», — казали йому співробітники. «Не можу», — знічено, ніби соромлячись, зітхав шеф.

Рано, несправедливо рано обірвалося його життя. Так багато справ було розпочато, але не судилося Мирославу Володимировичу побачити їх завершення. Не він проводитиме перше врочисте богослужіння у новій Брустурівській церкві, яку так довго і з любов’ю будував. Не зрадіє, коли стане відомо, на скільки примірників зріс тираж його улюбленого «Гуцульського краю». Не зателефонує старенькій матері, щоб поцікавитися її здоров’ям.

Боляче, дуже боляче проводжати у вічність людину, колегу, керівника, якому б ще жити і жити, працювати, творити, радіти сонцю і життю.

Прощайте, Мирославе Володимировичу!

Ви вписали гарну сторінку в історію «Гуцульського краю», яку ми шанобливо збережемо.

Висловлюємо найщиріші співчуття матері і дружині Мирослава Володимировича Лучка. Сумуємо разом з вами, поділяємо ваші біль і горе. Хай Господь Бог дасть вам сил і здоров’я пережити втрату найдорожчої для вас людини.

Колектив редакції газети «Гуцульський край».

0

Коментарі

Коментарів: 2

  1. Ірина
    Вересень 30, 2009 о 14:03

    Доброго дня, чи не підкажете, де можна ознайомитися з біографією мешканки Криворівні – Теодозії Плитки-Сорохан? Дякую. Ірина, м. Львів

  2. Євгенія
    Листопад 16, 2009 о 00:47

    Доброго дня, не могли б ви мені дати контакти людини, яка дружила з Мирославом Володимировичем?
    Можливо, хтось з близьких йому людей працює в газеті “Гуцулський край”?
    Відгукніться, будь ласка!
    Моя електронна пошта: kreator_ge@mail.ru
    т.: +7-906-056-27-71
    Дякую.

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.