Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Ходить Кеша по городу, а літать не може

Липень 24, 2009 | Коментувати | Переглядів: 2 187

Подружжя Петра Степановича і Катерини Іванівни Гнатюків з Косова дало притулок, виходило і майже рік утримує у себе в господарстві приблудного лелеку.

Кажуть, що їх було двійко. Якась жінка бачила пару нещасних бузьків, які пізньої осені шкандибали тихими вуличками Косова. Куди подівся другий, невідомо. Герою ж нашої розповіді пощастило — потрапив у сад до співчутливих людей.

Було вже холодно, сніг і морозець припорошували сіру землю. Бідолашний приблуда нипав на городі як неприкаяний. Був брудний і голодний. Серце господарів стиснулося від жалю. Пернатого гостя спіймали, оглянули, спробували нагодувати. Виявилося, це не так просто. По-перше, не знали, що лелека їсть. По-друге, молодий птах був настільки знесилений і безпорадний, що попервах навіть пити не міг. Довелось напувати силоміць легеньким розчином марганцівки, ромашковим чаєм.

Від безвиході звернулися по допомогу до фахівців. У ветеринарній службі здивувалися: до такого пацієнта їх викликали вперше. Але від свого святого обов’язку не відмовились. Оглянули лелеку, дали найпростіші рекомендації господарям. Слід зауважити, що птах не міг чи не вмів літати. Найбільша дистанція, яку тоді долав, — 100 метрів. Після перельоту опускався на землю знесилений.

Петро Степанович і Катерина Іванівна вже встигли прикипіти до приблуди серцем і боялись, що птах одного разу отак злетить, сяде невідомо де і загине від пазурів хижака чи голоду. Такої пізньої пори року, у такому стані та ще й одинаком полетіти у теплі краї птах, звісно ж, не міг. Тому ветеринар трохи підрізав йому крила. Сказав, що за рік вони відростуть.

Після кількох днів чайної дієти у пернатого квартиранта з’явився апетит. Методом проб і помилок, орієнтуючись на асортимент гастрономів і вміст пенсійного гаманця, підібрали для лелеки відповідний раціон.

Кеша (так назвали прибульця) виявився щирим українцем — любить сало. Щоправда, лелека ще й панського роду, бо хліб зуживає лише білий, чорний йому не смакує. Щоденне меню Пернатого нехитре, але ситне: салат зі шматочків розмороженої риби, несолоного сала, варених макаронів і білого хліба. Охоче ковтає і сире куряче м’ясо. Кеша залюбки їв би свіжу рибку, але господар рибалкою не захоплюється, а в магазинах ціни на цей лелечий делікатес кусаються. Тому й доводиться Кеші ковтати демократичну і недорогу мойву — за тиждень кілограм наминає.

Для нового члена сім’ї виділили окреме помешкання — зробили загороду два на два метри на одній житловій площі з курми. Петро Степанович протягнув туди електричний дріт. Купили лампу, якою обігрівають курчат, вмикали її Кеші на ніч. Свійська птиця до появи нового жильця поставилася лояльно, ба, кури навіть зраділи, бо мають кого об’їдати. Беруть лелеку в облогу, і поки він відганяє своїм великим дзьобом одну свійську нахабу, інші розтягують його фірмовий салат. Але птахи поки що співіснують мирно, їжі всім вистачає.

Кеша зміцнів, підріс. Дуже любить людей, компанію, весь час поважно походжає поблизу господарів. Але панібратства не визнає, дотримується певної дистанції, близько до себе підпускає з помітною неохотою. Навесні допомагав садити городину — висмикував прямісінько з-під лопати великих і малих черв’яків. А от всюдисущих колорадських жуків не їсть — не смакують або ж гидує.

Весь день Кеша гуляє на дворі. Переминається з однієї ноги на другу, не ховається нікуди навіть якщо з неба ллє проливний дощ. Зате рано вкладається спати. Варто стрілці годинника наблизитись до двадцятої години, як лелека сам, без нагадувань і примусу поважно прямує у своє кубельце. Птах реагує на своє ім’я. Ще й охоронцем надійним виявився. Гнатюки сміються: «Нам пса не треба. Коли чужий заходить на подвір’я, Кеша зчиняє такий шум, що нам у хаті відразу стає зрозуміло — хтось прийшов». Як і всі брати наші менші, лелека добре відчуває людей, особливо їхній страх. Гостей, які його бояться, зустрічає грізним клекотом свого великого дзьоба і напнутими, наче вітрила, великими крилами. Якщо вдається прибульця налякати і той починає відступати, Кеша войовничо його переслідує. Сміливців же, які його ритуальних ганців не бояться і йдуть лелеці назустріч, Кеша чи то поважає, чи, може, сам боїться. Тому їм своїх погрозливих декламаторських і хореографічних талантів не демонструє.

За минулий рік приручений лелека став зіркою міського масштабу. Діти, які повертаються зі школи, охоче стають з ним до розмови, фотографуються, підгодовують. Гнатюкам навіть довелося причепити додаткову защіпку до хвіртки, щоб цікава малеча випадково не випустила птаха і він не загубився.

Петро Степанович і Катерина Іванівна назвали приблуду чоловічим іменем і звертаються до нього як до представника сильної статі. Однак ніхто з них не знає, хто Кеша насправді: він чи вона? Навесні лелека засипав усе подвір’я гілочками і жмутами трави — інстинкт радив вити гніздо. Той же інстинкт, мабуть, і відмовив від безперспективного задуму: нема пари, то й гнізда не треба.

Лелека часто позирає на небо. Повертає голову убік і довго вдивляється одним оком у безмежну блакить, не зводить погляду з інших птахів, які вільно ширяють на недосяжній для нього висоті.

Як довго він зможе жити не літаючи і самотньо, можуть сказати лише орнітологи. Господарі і раді були б поліпшити життя приблудного птаха, але не знають як. Раніше Кешу хотіли забрати у приватний звіринець, та все обмежилося розмовами і намірами. Випустити його на волю Гнатюки не наважуються. Місцевий люд налякав їх розповідями про те, що птаха, який виріс у неволі, ніколи не приймуть до себе інші лелеки, можуть навіть його заклювати.

Якщо Кеша не полетить, якщо не знайде для себе пари, його чекає сита і спокійна доля — Катерина Іванівна і Петро Степанович запевняють, що ніколи не наженуть лелеку від хати, триматимуть у господарстві «як курку». Чи зрадіє Кеша такому затяжному викрутасу свого пернатого життя, невідомо.

Аліса Мудрицька.

Коментар спеціаліста

Старший науковий співробітник Національного природного парку «Гуцульщина», автор книги «Птахи Косівщини» Іван СТЕФУРАК:
«Без допомоги людей лелека не виживе»

Наскільки типовою є ситуація, у яку потрапив Кеша? Яке у лелеки майбутнє? Про це ми запитали у старшого наукового співробітника Національного природного парку «Гуцульщина», автора книги «Птахи Косівщини» Івана Лук’яновича Стефурака і заступника директора — начальника відділу рекреації та екологічної освіти НПП «Гуцульщина» Анастасії Григорівни Костюк.

— Чому лелека відстав від своїх родичів?

І. Стефурак: «Птахи, які не полетіли у вирій, — хворі. Торік були цуже холодні весна і літо, багато пернатих простудилися, не набрали потрібного запасу сил і жиру для важкого перельоту, тому не змогли далеко відлетіти від свого гнізда. Вони приречені і рятуються як можуть: сідають біля курей, на городах, у таких місцях, де є пожива, люди, де тепло».

— Родина Гнатюків правильно зробила, коли взяла дикого птаха до себе?

І. Стефурак: «Дуже правильно. Без сторонньої допомоги він загинув би».

— Кеша зможе повернутися до звичного для лелек життя?

І. Стефурак: «На жаль, ні. Він мусить жити з родиною Гнатюків, без допомоги якої не виживе. Є багато випадків, коли лелеки по 5-10 років живуть біля людей, звикають до них. Такі врятовані «знайди» найліпше себе почувають у зоопарках, вольєрах, зоологічних заказниках і куточках, де для них створені усі необхідні умови, є належний догляд. Ми давно виношуємо задум створити на базі НПП «Гуцульщина» центр реабілітації. Адже історія Кеші, на жаль, не унікальна. Хворих, скалічених і поранених тварин та птахів у наших лісах чимало. Наприклад, у НПП «Гуцульщина» деякий час перебував лебідь-шипун, якого знайшли на Черемоші, де він уже замерзав. Його відігріли, а навесні відвезли на Буковину, в орнітологічний заказник. Там випустили, і він приєднався до зграї своїх пернатих побратимів. А от приручені лелеки можуть жити лише в неволі».

А.Костюк: «Ідею створення такого реабілітаційного центру для циких тварин ми давно виношуємо. Зробили відповідний запит у Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, очікуємо позитивного рішення і виділення коштів. Ми вивчали досвід Галицького національного парку, де вже діє такий реабілітаційний центр. Туди приносять тварин, які потрапили у біду. Після лікування і відповідного догляду частина зг них повертається у дику природу. Решта не може це зробити, і ними доводиться опікуватися й надалі.

На Косівщині ми хотіли б створити більш масштабний проект (наші площі це дозволяють), щоб не мучити тварин і птахів у маленьких клітках, а збудувати для них просторі вольєри, де вони почувалися б комфортно, могли створювати пари, виводити потомство. Хочемо поєднати дві добрі справи: рятувати кволих та хворих тварин і розвивати туристичну галузь, яка є пріоритетною на Косівщині. Такий реабілітаційний центр привернув би велику увагу школярів, туристів. На сумних історіях мешканців притулку діти і дорослі вчилися б цінувати природу, берегти циких тварин і птахів, поважати їхнє право на вільне життя.

А родині Гнатюків можна тільки подякувати за їхнє добре серце і велику жертовність, бо дика тварина в умовах неволі — це наче мала дитина, яка потребує уваги, любові і постійної опіки».

— Кеша навчиться літати?

І. Стефурак: «Можливо, але далеко він не полетить і хтозна, чи повернеться до Гнатюків. Одне відомо точно — на волі він загине. Природа існує за рахунок жорсткого природного відбору. Виживають найсильніші особини. Деякі хижі птахи навіть викидають «зайві» яйця з кладки, бо інтуїтивно відчувають, що не зможуть вигодувати усіх пташенят. Такі як Кеша — кволі і слабкі — приречені. Але люди не будуть людьми, якщо не допомагатимуть слабшим, тим, хто потрапив у біду. Навіть якщо це лелека».

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.