Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Вони були першими

Липень 2, 2009 | Коментувати | Переглядів: 1 647

Комп’ютерні технології стрімко увірвалися у наше повсякденне життя і вкоренилися в ньому так міцно, що обійтися без них нині вже практично неможливо.

Піонерами масового їх впровадження на Косівщині стало приватне мале підприємство «АВВ». Загадкова абревіатура склалася з перших літер імен трьох співзаснов-ників: Андрія Стринадюка, Володимира Яремина і Василя Зузяка. З 1983 року вони працювали разом в обчислювальному центрі районного відділення Центрального статистичного управління (ЦСУ). Коли у державі розпочалися докорінні зміни, ЦСУ прийняло рішення скоротити обчислювальні центри. Троє колег і друзів залишились без роботи. Усі мали вищу технічну освіту. Крім того, система ЦСУ створила дуже потужну підготовку кадрів — кожних півроку працівники обчислювальних центрів їздили на курси у Київ, Вільнюс, Паневежис. Були знання і вміння, було велике бажання працювати.за фахом. Тому (1992 року) три інженери-електронщики вирішили створити МП «АВВ».

Починали з того, що робили найліпше: ремонтували офісну техніку. До слова, першим замовником новоствореної фірми була редакція «Гуцульського краю» і, за словами Андрія Стринадюка, наш часопис був добрим на початок.

Працювали зі складною технікою. Тоді в косівських школах було по 3-4 стареньких ДВК — персональних комп’ютерів московського виробництва, які не підтримували стандарти ІВМ. Сервісні центри з їх обслуговування були у Москві, і після розпаду СРСР стали для України недоступними. Тому працівники «АВВ» їздили по школах і ремонтували ці комп’ютери. Крім того, комп’ютеризували тоді ще діючу Косівську міжрайбазу.

Ремонт і сервісне обслуговуванні-комп’ютерної техніки — важливий напрям роботи «АВВ». Але на першому місці — навчання. З 1998 року мають ліцензію Міністерства освіти і науки України — здійснюють професійну підготовку на рівні середнього спеціального навчального закладу, випускають операторів комп’ютерних набору або верстки. Коли приступали до цієї справи, чули таке: це неможливо, щоб у провінційному Косові налагодили випуск таких фахівців. Але немає нічого неможливого для людей, які люблять і хочуть працювати. Дізналися про всі необхідні вимоги, створили клас, обладнали його. Нині тут навчаються жителі Косівщини, Верховини, Снятина.

Відтоді активно співпрацюють з оайонним Центром зайнятості. Практично усі колишні безробітні Косівщини, які нині вміють користуватися комп’ютером (майже 300 чоловік), закінчили курс навчання в «АВВ».

Згідно з суворо затвердженим планом Міністерства освіти, навчання триває три з половиною місяця. Навчають не лише організовані групи, але й індивідуально. Наймолодший учень мав вік 5-класника (батьки купили хлопчикові комп’ютер і боялися, що він його поламає). Найстаршим учнем був пенсіонер з Рибного. 65-літній чоловік купив комп’ютер для себе і онуків. Щоб знати, як навчати дітлахів, записався на комп’ютерні курси в «АВВ».

«Андрію Володимировичу, — звернулася я до директора МП «АВВ», — я помітила, що люди старшого віку бояться усілякої складної техніки. Як ви їх переконуєте у тому, що не такий страшний комп’ютер, як його уявляють?».

«Такі побоювання властиві людям, які чогось не знають, — відповідає А.В.Стринадюк. — Вони бояться видатися смішними. У таких випадках ми наводимо конкретний приклад. Свого часу наша фірма обслуговувала обладнання, задіяне у банківській сфері, зокрема колишнього банку «Україна». Тоді там працював контингент немолодих жінок, які звикли ще до старого радянського обладнання. Коли почалася комп’ютеризація банку, вони мало не плакали, казали: «Все, ми йдемо на пенсію, бо нас і так виженуть, ми ніколи не освоїмо цих комп’ютерів». Минуло два місяці, і всі жінки вже вправно клацали на клавіатурі і почувалися «на ти» з такою складною технікою, самі дивувалися: «А це, виявляється, так просто». До них прийшло розуміння того, що набагато простіше працювати на персональному комп’ютері, на якому встановлено спеціальне програмне забезпечення, ніж на старих калькуляторах. Свого часу (майже шість років) ми рахували заробітну плату всім учителям району.. Вважають, що вона дуже складна, бо є багато різних доплат. Так от, ми мали навіть курйозні випадки з цього приводу. До нас приїжджали з перевірками і жодної помилки не могли знайти. Перевіряльники у це ніяк не йняли віри, бо тоді ще не знали можливостей комп’ютерної техніки».

Не роботою однією живуть представники фірми «АВВ». У 2002 році вони створили перший у Косові Інтернет-сайт. Робили це не для себе, бо про МП там інформації майже немає. Тоді про Гуцульщину було мало відомо, і на сайті зробили її презентацію — розповіли про туризм, історію краю, навіть розмістили розклад руху автобусів. Тепер таких сайтів десять, якщо не більше. Але першим було таки «АВВ».

А ще МП «АВВ» сім років безплатно надавав свій комп’ютерний клас для навчання учням Косівської ЗОШ №2, де А.В.Стринадюк викладав інформатику. Фірма також створила Музей комп’ютерної техніки. Мають перші сумісні з ІВМ комп’ютери, вони і зараз у робочому стані. Є справжні раритети: арифмометри, один з перших ноутбуків, диски, шкільні ДВК.

«Андрію Володимировичу, — запитала я, — скажіть, що таке комп’ютер: величезне благо чи зло для людства?». «Залежно від того, де його використовують, — відповів А.В.Стринадюк. — Працювати з кипами паперів дуже важко. Комп’ютерна техніка дозволяє їх позбутися, значно полегшує роботу кожної установи чи підприємства. Зокрема дуже відчули це конструктори, архітектори. Свого часу ми працювали із земельниками. У чому специфіка їх роботи? Треба взяти вимірювальні прилади, вийти на місцевість, виміряти ділянку, і потім усі ці виміри заносити власноруч на папір. Раніше вони могли оформити одну-дві ділянки за день. Потім дізнались, що є спеціальне програмне забезпечення. Встановили його на своїх комп’ютерах. Тепер їм також треба вийти на земельну ділянку, але отримані дані заносять у комп’ютер, і він буквально за лічені хвилини видає потрібний акт. Це велике полегшення у роботі. Якщо ж комп’ютер стоїть вдома, діти сидять біля нього день і ніч, 24 години на добу грають в ігри — це нікуди не годиться. Комп’ютер — це звичайне знаряддя, як сокира. Можна нею будинки будувати, а можна вбити людину. Те саме може статися з комп’ютером, якщо його неправильно використовувати».

Аліса Мудрицька.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.