Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Ми повинні бути добрими

Травень 31, 2009 | Коментувати | Переглядів: 2 214

Сьогодні ми започатковуємо серію інтерв’ю з депутатами районної ради. Перше з них — із депутатом районної ради чотирьох скликань, редактором часопису «Гуцульський край» Мирославом Лучком.

— Мирославе Володимировичу, почнімо з того, які риси характеру Ви цінуєте у друзях, колегах-депутатах, у людей загалом?

— Я дуже ціную в людях чесність — щодо самих себе і оточуючих. Ціную людей, які дотримують слова. На жаль, суспільство влаштоване так, що без проблем у ньому не буде. І не завжди доводиться спілкуватися лише з тими людьми, з якими, образно
кажучи, з’їв пуд солі.

Спілкуючись з людьми, я не від одного чув, що нам сьогодні погрібна сильна вольова рука. Можливо, на даному етапі розвитку нашої держави такої руки справді бракує.

Та й історію нашу не слід переписувати. Поворотності історичних моментів не буде. Треба, щоб люди знали свою правдиву історію, яка грунтується на архівних матеріалах і документах, і тоді вона служитиме на користь державі й народу. І не можна діяти за принципом: сьогодні двірник — завтра заступник міністра, сьогодні міністр — завтра підмітає вулицю.

А в нашій державі нині немає кадрової політики.

— Девіз — поспішай жити — зараз для вас актуальніший, аніж раніше?

—Дурниці це все! Насправді треба жити неспішно. Інша річ, що не слід марнувати час.

— А час, проведений з друзями — за столом, за чаркою, за бесідою, він не втрачений?

— Ні, не втрачений. Це найбільша насолода — спілкування. До того ж я і мої товариші сідаємо за один стіл лише з тими людьми, з якими приємно проводити час, з людьми, яким довіряємо, при яких можна вільно говорити і навіть сказати якусь дурницю, вони тобі вибачать. А коли за столом сидить хоча б один негідник, то ніякого спілкування не виходить.

Зрештою, думаю, і в старі часи люди збиралися за одним столом за принципом радості й задоволення.

— В творчих колах можуть підтвердити, що є два варіанти ліків від перевантажень фізичних: алкоголь і робота, але до алкоголю вдаються частіше…

— Я в таких випадках звертаюся до поезії. І найстрашніші періоди в моєму житті — ті, коли перестають читати вірші. Пісні лікують хворобливий дух, поезія — кисень, і коли задихаєшся, тягнешся до неї.

— Мирославе Володимировичу, зараз Ви є членом політичної партії «Єдиний Центр». Як можете прокоментувати слова Юлії Тимошенко у прямому телеефірі, що Віктору Балозі не варто займатися справами, які закінчуються на «єц»?

— Тимошенко боїться отримати утричі менше голосів на виборах. Тому придумує всілякі словоблуддя. Не хоче все втратити. Про неї стільки розмов, що аж нудить. Говорити не хочеться. Але вона — реальний фактор політики, який поки що нікуди не прибереш.

А щодо Віктора Балоги, то це сильний і реальний політик. Запитайте на Закарпатті: він займається реальними справами, і люди йому вірять. Результати виборів — тому підтвердження.

Голова партії Ігор Кріль — досвідчений фахівець: працював тривалий час на посадах першого заступника голови Закарпатської обласної державної адміністрації, голови державної податкової адміністрації в цій же області, двічі обирався народним депутатом України, має досвід господарської діяльності — працював заступником директора товариства «Барва».

— Коли будуть вибори до Верховної Ради України?

— Якщо в цій державі є хоч одна людина, яка може дати відповідь на це питання, то це однозначно не я.

У нас в державі є кілька політиків, які ніяк не можуть побороти свої амбіції. Хтось повинен від посади прем’єр-міністра відмовитися, хтось — від голови Верховної Ради. Заради виходу з політичної та економічної криз.

На посаді прем’єра потрібен роботяга, який не має на найближчий термін президентських амбіцій. Він зранку до ночі повинен працювати й забути про прес-конференції та політичні заяви.

— Вам доводиться спілкуватися з багатьма політиками, чиновниками високого державного рангу. Яка довгострокова перспектива України?

— На мою думку, хоча, звичайно, це не всім сподобається, довгострокова перспектива України залежить від побудови партнерських і стратегічних відносин із Росією.

Завдяки своєму географічному розташуванню Україна просто вимушена перебувати між ЄС і Росією, у всіх сенсах цього формулювання.

— Ситуація в суспільстві оптимізму не викликає. У країні зростає попит на сильну руку. Політична еліта тотально делегітимізована, довіра до неї опустилася до критично низької межі. Градус політичної і соціальної напруги вочевидь підвищений?

— Результати опитувань майже всіх авторитетних соціологічних служб свідчать, що понад 80% громадян України вважають: події в країні розвиваються в неправильному напрямі.

Вкрай песимістично українці оцінюють як політичну, так і економічну ситуацію в Україні.

Ці дані дозволяють зробити висновок: у країні створені, принаймні на рівні масової свідомості, передумови для серйозних акцій протесту.

Проте між передумовами і реальними діями — велетенська дистанція. Масового бажання виходити на вулиці, щоб влаштовувати соціальні бунти, а тим більше — вдаватися до насильницьких дій, у громадян поки що немає.

Але вулична стихія живе за своїми законами. Масова свідомість стала агресивнішою. Досить маленького сірника, провокації — і хвиля соціальних бунтів може накрити Київ.

— Як можна зменшити протести! настрої в суспільстві?

— Пожежі легше запобігти, ніж загасити її.

Уряд повинен зробити все необхідне для забезпечення мінімального соціального пакета. Виплачувати вчасно заробітні плати і пенсії, не підвищувати податків. Його завдання — перевіряти кожен ухвалений закон, аналізуючи його протестомісткість.

Звісно, без непопулярних заходів не обійтися. Однак потрібно знаходити найоптимальніше рішення з погляду як економіки, так і соціальної складової. В умовах кризи тягар її наслідків мають розділити всі. Тих, хто однозначно виграв або програв, бути не повинно.

І ще— необхідно докорінно змінити атмосферу політичної взаємодії в країні.

Тільки така електоральна конструкція матиме соціальну опору на Заході, у Центрі, на Півдні та Сході України.

Не можна уявляти ситуацію виключно у рожевих окулярах, чим грішить Юлія Володимирівна. Криза досить глибока і надміру оптимістичні заяви згодом вдарять рикошетом по самому уряду і по довірі суспільства до нього.

— Як відомо, Президент, м’яко кажучи, не дуже любить прем’єра, але на міжнародній арені, попри все, намагаються промовляти одним голосом…

— Ну, не сказав би, що українська влада має один голос. Насправді, президент і прем’єр —це два різних голоси. Мабуть, це пояснюється впливом ще радянської системи. А, взагалі, згідно з діючою Конституцією, міжнародні відносини — сфера діяльності президента.

— Ще під час помаранчевої революції 2004 року Ви говорили, що ентузіазм і віра людей мають певну мету. Як же, на Вашу думку, так сталося, що після чотирьох з лишком років «помаранчевої» влади Україна отримала такий результат, який маємо?

— 2004 року більшість громадян вийшли з політичними цілями — захистити свої права й свободу в Україні. Як Ви знаєте, на відміну від дуже багатьох, я тоді помаранчевого шарфика не надягав і говорив, що лідери революції не мають виробленої програми дій, не визначилися, як саме розбудовувати державу. Хоча це, власне, нормально, інакше й бути не могло. Занадто довго ми перебували під комуністичним впливом, надто сильним був той вплив. Ніхто за нас всього не зробить. Україна після 2004 року зробила далеко не все для того, аби наблизитися до Європи, але й Європа зробила щодо України дуже багато помилок.

— І наостанок: що побажаєте читачам «Гуцульського краю»?

— Щоб вони завжди знаходили на сторінках районки матеріали про просту людину, яка своєю працею звеличує незалежну Україну.

І щоб завжди ми були добрими.

Розмову вела Лілія Самашко.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.