Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

Невдоволення і нарікання походять від обмеженості

Квітень 4, 2009 | Коментувати | Переглядів: 1 310

На адресу нашого часопису надходять листи читачів з тих чи інших питань духовного і морального життя суспільства. Цікавляться вони також історією життя святих. Звичайно, що відповісти на всі запитання редакція немає можливості. Але наш кореспондент зустрівся з настоятелем храму святої великомучениці Параскеви в с. Шешорах митрофорним протоієреєм Юрієм Павличком, який дав відповідь на частину запитань читачів «Гуцульського краю».

— Яка різниця між апостолами і учнями Христовими?

— Кожен, хто слідував за Христом, приймав Його науку, називається учнем. Даючи своїм апостолам доручення йти у світ і звістувати слово, Господь сказав: «Ідіть і зробіть учнями всі народи,.. навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав».

Учні – це ті, що слухають слово Господа, приймають його і живуть згідно з ним.

Місія апостола – значно вагоміша ніж учня, хоч апостол також учень. Серед апостолів були рибалки, теслярі, більшість з них – послідовники св. Іоанна Хрестителя.

Пізніше слово «апостол» почало вживатися в ширшому сенсі. Наприклад, місіонери, які першими досягли успіху в тій чи іншій країні, називаються відповідно апостолами цих країн.

— Які святителі із землі української можуть служити прикладом для теперішнього покоління?

— Та, в принципі, всі, хто присвятив своє життя служіння Богові, може служити взірцем.

Хочу привести приклад: преподобний Агапіт – лікар, родом киянин. Прийняв чернецтво за преподобного Антонія Печерського, святе життя котрого служило дорогоцінним взірцем, який постійно притягував ревних наслідувачів його. З них і просіяли великі праведники-чудотворці, які здивували світ і були прославлені Богом. Одним з таких був і преподобний Агапіт Печерський, безвідплатний лікар.

Маючи внутрішнє покликання полегшувати скорботу тих, хто страждає, Агапіт був наділений чудовим даром преподобного Антонія зцілювати хвороби. Вдень і вночі молився цей людинолюбний чернець за те, щоб йому передався цей дар від дивного взірця його, а сам, між тим, не пропускав жодного випадку доглядати за тими, кого вражала якась хвороба. Чим не приклад для наслідування?

Пригадаймо слова зі Святого Письма: «Віруючі покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. ХVІ, 18).

— Як погодити людську волю з Божественною?

— Хочу відповісти словами митрополита Тобольського Іоанна: «Дозволь запитати тебе, улюблений брате християнин, котрий наповнює дуже часто небо і землю своїми скрушними скаргами. Скажи мені, що більше тебе ображає: чи воля кривдника, чи тільки його влада здійснити намір, чи те й інше?»

Людині відомо, що всяка влад від Бога, то ми не можемо скаржитися на кривдників, які не зробили нічого, крім допущеного Богом, бо він не міг скривдити нікого, крім допущеного Богом і з волі Божої.

Більша частина наших невдоволень і нарікань походить з обмеженості нашого погляду на Промисл Божий і незбагненні шляхи, що ними веде Бог, як усе людство, так і кожного з нас, для кращої до нас мети у житті нинішньому, тимчасовому, а понад те до блаженства.

— З якою метою використовуються дзвони?

— Призначення дзвонів – скликати вірних на відправи. Не завжди християни мали дзвони. Так, у часи гоніння на християн не могло бути й мови про дзвони, бо тоді вони не могли явно сходитися на Богослужіння.

Звуки дзвонів є немовби голосом, який приходить до нас з вищого світу. Скільки разів чуємо той голос, завжди наше серце пронизує якесь особливе хвилювання. Той голос кличе нас на Богослужіння. Звук дзвонів кличе нас до молитви – віддати останню послугу спочилому братові чи сестрі, котрих проводжають до місця вічного спочинку. Дзвони – це ніби уста церкви, котрими вона сповіщає і збуджує почуття відповідно до різних церковних відправ або подій у житті людини.

Отже, дзвони є знаком християнського життя.

Звуки дзвонів, котрі швидко минають, нагадують нам про швидкоплинність усіх речей і нашого життя і ніби вказують, щоб ми не прив’язувалися занадто до речей швидкоминучих, бо як той звук дзвонів голосно звучить, але потім усе більше затихає і нарешті замовкає, так і життя людини триває короткий час, але легко рветься нитка її життя, і вона переноситься до вічності.

— Кого в християнській Церкві називають святими заступниками?

— Заступник або покровитель – це той, хто підтримує та дбає про ту чи іншу особу або справу.

Кожна людина має персонального ангела-хоронителя, який заступається за неї. Церква визначила тих чи інших святих покровителями певних груп людей або певних народів, зокрема, вона «задіяла» тих святих, які на землі займалися певним родом праці. Наприклад, покровителем теслярів є святий Йосиф, котрий сам був теслярем, дітей – святий Миколай, юристів – святитель Тома, вчителів – святитель Григорій, рибалок – святий Андрій.

Святі — це звичайні люди, які своїм праведним життям здобули небесну славу і можуть підтримувати людей у земному житті.

— Як стають священиками?

— Господь Бог сказав: «Я вибрав вас, а не ви вибрали мене». Священство – це покликання. Бог кличе вас. Він вибрав певних людей, щоб були лікарями, вчителями, моряками… Певних людей Він вибрав для Себе: «Я вибрав вас». Ви будете щасливі тільки тоді, коли підете за вашим покликанням. Не розмір платні приносить щастя, а любов до своєї праці.

Священики – такі самі люди, як усі. Вони теж потребують відпочинку: грають у футбол, читають книги, ходять на екскурсії… У кожного своє уподобання.

— Що сталося з Адамом і Євою?

— Було б неправильно, якби вони відразу увійшли до неба перед Спасителем. Церковне передання стверджує, що Він ввів їх на небеса. Це відбулося у свято Вознесіння. У цей день Ісус Христос вознісся на Небо в оточенні мільйонів праведних душ і тріумфально ввів своїх людей в обіцяну землю, яку Він здобув для них.

З гостем редакції розмовляв Мирослав Лучко.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.