Газета «Гуцульський край»

Часопис Косівського району (Архів до 2013 року)

В його долі — Карпати і північна Україна

Квітень 3, 2009 | Коментувати | Переглядів: 1 555

Те все у минулому: полонина Малий Присліп Верховинського району, дід по матері Андрій, який проживав на ній одиноко у власній хатині з 1947 по 1962 рік. Мав тут стайню, випасав худобу. Разом з молодшим братом Ярославом Василь літував на Малому Прислопі не одне літо. Дід учив онуків косити, виготовляти полонинську бринзу та інших ремесел, які повинен знати кожен літувальник.
В. В. Привика
Коли Василь після закінчення на «відмінно» Стебнівської восьмирічної школи пішов навчатись у Конятинську середню, то здебільшого мешкав у Яблуниці – в діда по батькові Миколи. Василів батько – уродженець Чернігівщини і в Карпати був направлений учителювати. Так він опинився на гарній за красою Верховинщині. Тут одружився з дівчиною Марією, яка народила дев’ятеро дітей (двоє майже одразу після народження померли). Сюди забрав з Чернігівщини і свого батька Миколу Артемовича, який 35 років прожив у Яблуниці. Отож Василь під час навчання і жив у діда Миколи, звідки до Конятина було набагато ближче.

У школі хлопець любив точні науки. Отримавши в 1966 році атестат про середню освіту, працював учнем бухгалтера, ревізором Устеріківського споживчого товариства. Після служби у війську — товарознавець, завторг Устеріківського і Яблуницького споживчих товариств. У 1974-му став заступником директора Довгопільського об’єднання громадського харчування. Вісім років був директором Верховинського об’єднання громадського харчування, сімнадцять з половиною – головою Верховинського споживчого товариства.

Працюючи на двох останніх посадах, старався збудувати хоч один об’єкт майже в кожному населеному пункті. Найбільші з них — торговельні комплекси у Верховині (здійснено добудову), Білоберезці (все починали з нульового циклу) та інші, збудовано чимало магазинів та торговельно-приймальних пунктів. Ставши першим заступником голови Верховинської райдержадміністрації, доклав чимало зусиль для будівництва сучасної школи у Верховині та музею Михайла Грушевського у Криворівні. Це попри всі інші, теж важливі, справи.

У 2006 – 2007 роках був помічником-консультантом народного депутата України.

Закінчив Чернівецький кооперативний технікум, Київський торгівельно-економічний інститут. До речі, вищу освіту здобули і брат Ярослав та дві сестри – Ніна і Світлана. Ярослав – начальник Пенсійного фонду України у Верховинському районі, Світлана – голова Красноїльського споживчого товариства, Ніна – Яблуницький сільський голова. Гарно виховали дітей, добре господарюють і дві інші сестри — Ганна і Марія.

Сам Василь одружився в 1972 році у Стебнях із учителькою Марією
Федорівною Тонієвич. Виховали двох синів. Анатолій – майор міліції, старший уповноважений УБОЗ МВС України в Івано-Франківській області. Василь працює у приватному підприємстві «Галицький двір». Обидва сини – батьки, у кожного – по одній донечці. Дідусь їм радіє, але рідко бачить, бо й далі працює на державній роботі – заступником голови Косівської райдержадміністрації.

Мова йде про Василя Васильовича Привику. Він був призначений на цю посаду 17 липня 2008 року – буквально за п’ять днів до небувалої в історії нашого краю повеневої стихії. Вона зруйнувала або знищила повністю 468 об’єктів, в тому числі більше ста мостів. Ряд населених пунктів зостались без транспортного, електричного та газового постачання. Більше десятка житлових будинків стихія зруйнувала так, що вони стали непридатними для проживання, чимало потребували капітального або поточного ремонту.

Не було жодного населеного пункту, де не потрібно було б відновлювати дороги комунальної власності чи державного значення, берегоукріплення, мости або пішохідні містки. На Василя Васильовича як на заступника голови РДА з питань будівництва зліг нелегкий тягар. Та з перших кроків перебування на цій посаді Василь Васильович вражав умінням при вирішенні будь-якої найскладнішої проблеми визначити головне, не дозволяв вдаватись у дріб’язковості іншим. Це відчувалось під час нарад, які проводив у райдержадміністрації чи безпосередньо в населених пунктах, прийомів громадян. Постраждалі від стихії приходили часто делегаціями. Котрі коректно, котрі зі сльозами, а чимало з криками вимагали, щоб саме у їхньому населеному пункті в першу чергу розпочали роботи з ліквідації наслідків повені. А потрібно було це робити там, куди, крім гелікоптера, неможливо було добратись, як оце в Розтоки, до окремих присілків Космача, де люди зостались без продуктів, харчування першої необхідності. Та й для того, щоб розпочати роботи, необхідно було на кожен зруйнований чи знищений об’єкт скласти акт, виготовити проектно-кошторисну документацію та інші документи для фінансування, укласти угоди з генпідрядними організаціями. І то лише з тими, які мали ліцензії і техніку. У районі таких знайшлося одинадцять. Майже сорок довелося залучати з нашої та інших областей. А це значить – шукай житло, подбай про харчування.
Треба було витримати неймовірне навантаження, яке просто зашкалювало.

Ночами світились вікна відділу капітального будівництва райдержадміністрації, де працювали начальник цього відділу Василь Склепович, головні спеціалісти Микола Бович, Степан Яремин. Півтора місяця не бачив рідної домівки у Верховині і Василь Васильович. Зате робіт з відновлення і будівництва доріг, мостів, ліквідації зсувів виконано в 2008 році на 104 млн. грн. Плюс роботи з капітального та поточного ремонтів закладів освіти і культури. А коштів у район надійшло лише 85,7 млн. грн. І то дякувати Богові, бо в інші райони набагато менше. І треба якось ліквідувати 28 млн. грн. боргу, адже не отримали зарплату й понині чимало людей, задіяних до ліквідації наслідків повеневих паводків. Василь Васильович, і не лише він, мусить вислуховувати докори. На продовження робіт на 2009 рік виділено 147 млн. грн. Покрили борг би з цієї суми, розпочали би роботи. Але ще ні копійки не надійшло. То в чому вина тут Василя Васильовича? Є і такі факти: сільський голова та депутати не подали торік вчасно відповідні документи на той чи інший пошкоджений об’єкт — значить, на його відновлення нема права виділяти жодної копійки з державного бюджету. Та постраждала людина приходить, плаче. Василь Васильович іде на поступки, вишуковує кошти. Та лишень розпочинаються роботи – та ж постраждала людина оббиває пороги з претензіями: і те недогода, і те недогода. Погрожує: «Напишу в Київ». І думає Василь Васильович: «Треба було цього: обминаючи закон, робити людині добре?».
Але старається і далі робити добре.

Як видно зі всього, Бог благословить за це Василя Васильовича Привику: 17 березня цього року йому виповнився 60-річний ювілей. Його привітали колеги по роботі, рідні, чимало друзів, близьких та знайомих, щиро дякували за розуміння і підтримку.

Василь Глібчук.

0

Коментарі

Написати коментар

Вам потрібно увійти, щоб написати коментар.