А зорі, наче літери вночі,
(Чи хтось уміє зорі прочитати?).
Земля заснула в Бога на плечі
З усмішкою невинного дитяти.
Молитва ангелятком приліта
І так благально дивиться у очі,
І мимоволі ллється Доброта –
Господь втрачати землю цю не хоче.
Хай спить собі дитятком на плечі,
Хай сняться їй глобальні потрясіння…
А зорі, наче літери вночі,
Впадуть спізнілим осяйним прозрінням.
* * *
Згорнувся день, мов пелюстки тюльпану,
Вклонився низько сонцю і заснув,
Щоб чути у вселенськім океані
Свій присуд Часу в зоряну весну.
Окрасою чи був Землі — планеті,
Вагомим для усіх планет — людей;
Якщо безслідно зникне в часолеті,
То стане бідним Час на цілий день.
Марія Лазарович.
****
Зі стріхи скапує вода
Сльозами січня…
Це відбувається, мабуть,
Симптоматично.
Невже не можна, аби сон
Був, наче сонце,
Коли тріпочеться форель
Ув ополонці.
І б’ється в кригу, наче в скло,
Гарячий подих.
Розпуклий лід за течією
Мирно сходить,
Лавини снігу злазять з гір,
Немов опришки,
І на заміну глупоті,
Зимовій тиші
Лунає щебет у гаях,
Такий предвічний.
Зі стріхи скапує вода
Сльозами січня…
Василь Карп’юк.