Минає 40 днів, відколи пішов з життя один із найбільших письменників України П.Загребельний. Читаю останнє інтерв’ю Павла Архиповича 11-річної давності і дивуюся пророчим словам і думкам цієї світлої і мудрої людини. Письменник-космос, людина, яка дуже гармонійно поєднувала свій величезний інтелект, чесне серце, прекрасний дар зачаровувати своїх читачів досконалою українською мовою. У час, коли в літературі стало дозволено все – від найгіршої порнографії та нецензурної лексики (набагато міцнішої, ніж можна почути від п’яниць під сільською «кнайпою») до найвідвертіших мемуарів (рівень бабських пліток) – П.Загребельний почав писати свій «Іконник» — роман про ХІІ ст., про святість і гріх, про долю ікони і монашества, яке, на думку митця, є вищою мірою волі. А що таке воля, класик знав не з чужих уст. Гітлерівський в’язень, письменник тоталітарної держави, він завжди залишався вільним. Таким він залишився і в останні роки життя, у час незалежної України. Напевне, тому такими пронизливо гострими і чесними є його висловлювання про сучасність.

У романі «Тисячолітній Миколай» П.Загребельний писав: «Україна свій незалежний дух піднімала знаннями, книгою, словом». Історія зберегла імена тих, хто найбільше зробив для її розвою. Ярослав Мудрий започаткував книгодрукування, відкрив школи, в які примусово брали боярських дітей і вчили їх, дурнів, щоб приносили державі користь. Богдан Хмельницький не лише вів визвольні війни, але й був великим просвітителем. При кожній церкві були створені школи, і через п’ять років після возз’єднання з Росією Україна вражала своєю освіченістю, бо навіть жінки та сироти уміли читати й писати . Патріарх Макарій і архидиякон Павло Аленський, які подорожували із Атиохії в Москву через Україну, були глибоко вражені високим рівнем освіченості українців.

Сьогодні ми втрачаємо те, що здобули. Як не проклинають зараз радянську владу, та вона зробила багато. Зникла неграмотність, молодь отримала середню освіту. У процентному відношенні ми були на першому місці за кількістю людей, які здобули вищу освіту.

А зараз склались умови, що Україні розумних, освічених людей не потрібно. Зараз левова частка їх або продають на базарі, або за кордоном бавлять чужих дітей або доглядають немічних. Створилось зачароване коло, як у 1917 році після революції: «старі» кадри не потрібні, нових немає. Володарюють долар і тупість, інтелект – на базарі.

Як керувати культурою, щоб Україна піднялась? На це питання П.Загребельний відповів просто: «Культурою взагалі не потрібно керувати. Український філософ Г.Сковорода говорить: «Не треба вчити яблуню родити яблука – краще обгородити її від свині». Коли будуть створені умови, яскраві особистості появляться скрізь – в літературі, мистецтві, кіно, театрі, на естраді. Вони виникнуть не в результаті декретів, постанов уряду, діяльності міністрів чи чиновників.

За словами класика, політика нашої країни нагадує повільно прогресуючу шизофренію. Щось аморфне, невиразне, зовсім незрозуміле. Немає певної лінії, постійно проводять корекцію курсу, міняються плани, програми. Єдине, що залишається незмінним, – програма на винищення духовного потенціалу, і проводиться вона послідовно, під одним лозунгом: «Немає грошей». Але ж їх ніколи не було, і тим більше – не буде.

Інтереси наших керівників завжди лежали поза сферою інтересів народу. Вони хотіли бути то візантійцями, то поляками, то литовцями, але ніколи – українцями, ніколи самими собою. Всі норовлять у Європу, забуваючи, що її географічний центр у нас — в Рахові Закарпатської області.

Поки наші керівники впадають однієї крайності в іншу, невеликі острівки нашої культури тонуть в океані байдужості. Скоротилась система книготоргу, та й люди через матеріальну кризу перестали купляти книгу. Книга може бути дорогою тільки в тій державі, де люди багаті… Не треба економити на духовності народу.

У Нагірній проповіді Христа блаженні, убогі духом потраплять у Царство Небесне, бо йдеться про людей, які економлять свій дух лише для Бога. А зараз все робиться для того, щоб зробити нас убогими духом у найгіршому розумінні цього слова. А криза духовна набагато страшніша за кризу матеріальну.

За християнськими віруваннями душа покійного ще 40 днів витає над дорогими йому місцями. Дух Павла Архиповича витає над Україною, застерігає нас від непоправних помилок.

Прислухаймося.

Я. Тимофійчук.

Facebook коментарі
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *